Статут львівських вірмен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Стату́т льві́вських вірме́н (1519) — пам’ятка середньовічного права емігрантів-вірмен, що жили у Львові, Луцьку, Снятині, Станіславі, Тернополі та інших українських містах Речі Посполитої. Декретами 1344 і 1356 польський король Казимир III Великий надав емігрантам судове самоврядування, яким вони користувалися до 1784. Місцеві вірменські суди протягом цього часу керувалися спочатку своїм традиційним старовірменським правом, тобто, судебником Мхітара Гоша, а потім укладеним на основі цього судебника Статутом львівських вірмен, що його прийняв пьотркувський вальний сейм 5 березня 1519 і затвердив польський король Сигізмунд І. У другій половині XVI ст. до Статуту львівських вірмен було додано складений у Львові «Порядок судів і справ вірменського права», що регулював питання судового розгляду.