Телегонія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Телегонія (від грец. tēle — вдалину, в далечінь, далеко та gonē, gonos — народження, породження; отже — «віддалене народження») — переконання, визнане в сучасній біології помилковим, що спадкові ознаки першого статевого партнера самки передаються усім її наступним нащадкам.
Згідно прихильникам цього переконання, якщо до зачаття дитини мали місце статеві стосунки його матері з одним чи більше партнером окрім батька по плоті цієї дитини, навіть якщо при цьому використовувались презервативи або інші протизаплідні засоби чи робились мікро- і макро- аборти після «невдалих» статевих актів, то все одно в результаті у народженої такою жінкою дитини, окрім батька по плоті, від якого він успадкував половину хромосомного набору, є ще й декілька батьків по телегонії, від яких він може успадкувати багато чого з зовнішніх і внутрішніх ознак.
Можна назвати двох відомих дослідників телегонії: це сучасник Ч. Дарвіна професор Флінт і Фелікс Ледантек. Останній написав книгу «Індивід, еволюція, спадковість і неодарвіністи» (Москва, 1899).
Зміст |
[ред.] Історія
Вперше ідея телегонії виникла наприкінці 19 століття. Селекціонери-заводчики активно працювали над поліпшенням робочих якостей кінських порід. Було вчинено спробу схрестити свійського коня із витривалою дикою зеброю. Як матерів майбутніх зеброконей дібрали найкращих породистих кобил, а батьків — зебр-жеребців. Пробували і навпаки. Досліди із схрещування повторювали знов і знов, але жодного зачаття в усіх згаданих комбінаціях батьків так і не сталося. Воно, власне, і не дивно, адже тодішній науковий світ ще не знав про хромосоми та їхню несумісність у різних тваринних видів...
Невдачі відбили у заводчиків охоту до цієї безперспективної справи. Досліди були припинені, і ніхто про них і не згадував... Але вже через кілька років у свійських кобилиць, котрі свого часу без усяких, як то кажуть, наслідків побували під самцями-зебрами, народилися кілька смугастих лошат. Батько — породистий жеребець, мати — теж чистокровка, а їхнє дитя — «напівдикий» смугастик! На той час це вважалось неймовірним [1].
Відкриттям «телегоністів» не здивувалися лише собаківники — фахівці-заводчики та аматори. Адже серед них ідеї телегонії вже існували, вони вважали, що коли породиста сука бодай раз пов’яжеться з безпородним псом-дворнягою, то, якщо навіть цього разу цуценят у неї не буде, у майбутньому чистокровного потомства від неї чекати марно, хоч би з якими елітними «нареченими» її зводитимуть.
З огляду на всі ці дані буле поставало запитання, чи не поширюється ефект телегонії і на людей. У другій половині XIX століття було проведено інтенсивні фізіологічні, антропологічні, соціологічні, статистичні дослідження, які давали суперечливі результати, але саме позитивні результати стали відомі, що привело до висновків що ефект телегонії поширюється і на людей.
[ред.] Експериментальна перевірка
Спроба відтворити результат Мортона в дослідах селекціонерів Кассара Юарта (1889), а також і. І. Іванова в заповіднику Асканія-Нова, закінчилися невдачею. Наочним прикладом відсутності впливу материнського організму на генетично детерміноване забарвлення потомства служать численні експерименти по трансплантації чистопорідних зародків від самок однієї породи в іншу. Десятки таких експериментів проведені на кроликах, мишах, вівцях і т.п. Генетично чорний зародок, що розвивається в організмі білої матері, завжди зростає в чорну особину, а генетично білий зародок, що росте в організмі чорної матері, завжди виявиться істотою білого забарвлення. [2]. Все це не залишає явищу телегонії шансів на існування.
[ред.] Пояснення феномена
За сучасними уявленнями, більшість фактів, що «демонструють явище телегонії» — це поява у потомства ознак, відсутніх у безпосередніх батьків, але що були у дальших предків. Хрестоматійний приклад — виявлення прихованих (рецесивних) ознак в результаті розщеплювання при певних поєднаннях батьківських генотипів, а також атавізми, спонтанні вторинні мутації, оновлюючі генетичну інформацію, змінену первинною мутацією (такі, як поява хвоста у людської дитини) [3].
[ред.] Телегонія в буденній свідомості
Не дивлячись на достатньо давнє і одностайне спростування існування телегонії науковим співтовариством, такі уявлення залишаються живучими в обивательських кругах як марновірства, маючи найбільше поширення серед деяких заводчиків тварин, особливо собак і коней, а також серед деяких віруючих [4] і расистів [5], які використовують телегонію як аргументування неприпустимості дошлюбних статевих зв'язків і/або статевих зв'язків з «інородцями».
