Тканини мистецькі
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Тканини мистецькі, ткані вироби (ручні і машинові), що відзначаються орнаментальним оформленням, грою кольорів і мистецьким виконанням, один з видів декоративного ужиткового мистецтва, яке відогравало важливу ролю в побуті українського народу.
В Україні виробництво мистецьких тканин, разом з вишивкою належить до найдавніших та найпоширеніших нар. мистецтв, що мають призначення прикрашати одяг, предмети хатнього вжитку та оформлення інтер'єру. У різних етнографічних зонах, а то й окремих селах, Т. м. мають льокальні відміни в способі орнаментальної композиції, кольористики і навіть у техніці виконання. Народні ткачі виробляли різні ґатунки взористих полотен з конопель чи льону на сорочки, хустки, найтонші полотна на головні убори (білі намітки, «убруси», «рантухи» тощо). Узори Т. м. створюються різним переплетом ниток («окружки», «сосонки», «коропова луска»), що дає декоративні ефекти. З вовни ткали плахти, запаски, спідниці, опинки, пояси, крайки тощо. Одягові тканини декорувалися тканими, вибиваними або вишиваними взорами. Для інтер'єрів хат ткалися різнорідні декоративно-ужиткові взористі тканини. З льону і конопель — рушники, покривала, верети, рядна, а з вовни — покривала, коци, коври, ліжники, полавники, килимці, килими тощо.
Вибивна тканина — полотно, покрите монохронним або 2 — З кольоровим геометрічним чи рослинним узором, відбиваним фарбою при допомозі різьбленого валка, служила для жін. і чоловічого одягу, пошивок, скатерок тощо.
Поряд домашнього виробництва від 14 в. постали цехи, до яких належали також ткачі. У цехах дбали про підвищення техн. та мист. якости ткацьких виробів і сумлінне виконання замовлень. Більше спеціялізовані мист. тканини продукували держ., поміщицькі та маґнатські мануфактури (напр., мануфактура С. Конєцпольського в Бродах з 1641), а на Лівобережній Україні також мануфактури коз. старшини. Вони виробляли на замовлення Т. м. для палаців, панських дворів, церков з імпортованої сировини (шовк, золотиста прядка), а згодом і виготовляли в мануфактурах пряжу для виробу декораційних макат, завіс, поясів тощо. Найбільший розквіт мануфактури припадає на другу пол. 17 в., весь 18 в. і на першу пол. 19 в.; з того часу походять шедеври музейної вартости. Власники мануфактур іноді спроваджували мистців-ткачів з Туреччини, Вірменії, Персії, які застосовували орієнтальні узори «на перські зразки», звідси пішла назва «персіярня». У Львові була в 17 в. фабрика шовкових і золотистих тканин Еммануїла з Корфу (Корфинського), з мануфактурної майстерні якого вийшло чимало ткачів, що розповсюджували техніку пишних тканин. Протягом 18 в. постали багаті мануфактури, які виробляли Т. м., в Холмі, Бучачі, Бродах, Сокалі, Меджибожі, Станиславові та ін. м. У Станиславові працював Лев Манжарський, згодом організатор славетної «персіярні» в Слуцьку на Білорусі. Багатий асортимент і високу мист. якість мали тканини з фабрики К. Розумовського в Батурині, яка виробляла квітчасті тканини типу шпалер для інтер'єрів його палаців у Батурині, Глухові та Козельці і кольорові вовняні сукна на одяг козаків з особистої охорони гетьмана. Починаючи з 50-их pp. 17 в., в Україні посилено розвивалося й кустарне мист. текстильне виробництво. Одним з найбільших осередків укр. нар. мист. ткацтва стало м. Кролевець, де вславилася родина ткачів-мистців Оболенських.
На зовн. ринку мали попит укр. коштовні одягові тканини, золототкані макати тощо, а чужинецькі купці називали їх «руськими тканинами». З сер. 19 в. ткацьке виробництво почало занепадати. Щоб урятувати його від занепаду і піднести його техн. і мист. рівень, земства почали відкривати ткацькі школи (Дігтярі, Шиловичі й ін.) й відділи в техн-пром. школах.
У 20 в. продовжувано спроби відродження продукції Т. м. ручного й на вдосконалених верстатах. 1920 в Києві створено школу укр. нар. майстрів, перетворену на Київ. держ. школу прикладного мистецтва, яка згуртувала багатьох видатних нар. мистців для дослідів над нар. традиціями та вихованням молодого покоління свідомих мистців. Найвизначніші осередки мист. ткацтва в Україні: м. Богуслав (Київ. обл.), Кролевець (Сумська обл.), с. Дігтярі (Черкаська обл.), Решетилівка і с. Великі Сорочинці (Полтавська обл.), Косів (ІваноФранківська обл.), Глиняни (Львівська обл.) та ін. По другій світовій війні мист. осередки об'єднано в мист.-пром. артілях. На Гуцульщині, Буковині й на Закарпатті, крім пром. артілей, збереглося ще домашнє ткацтво для задоволення власних потреб. Кадри ткачів готують технікуми, а школи прикладного мистецтва й відділи мист. текстилю в інститутах прикладного і декоративного мистецтва в Києві, Харкові і Львові готують мистців-проєктантів, які, базуючися на нар. традиціях, з різним успіхом працюють над створенням форм Т. м.
Література: Гнатюк В. Ткацтво у Сх. Галичині. Л. 1900; Січинський В. Ткацтво, текстильна промисловість. Нариси історії укр. промисловості, л. 1936; Альбом: Укр. Нар. Мистецтво — Декоративні тканини. К. 1956; Жоголь Л. Ткани Дарницы (Декоративное искусство СРСР). М. 1959; Манучарова Н. Укр. нар. мистецтво. К. 1960; Толочко П. Укр. плахтове ткацтво, ж. Нар. творчість та етнографія, ч. 2, К. 1962; Веліготська Н. Окраса інтер'єра, ж. Мистецтво, ч. 4. К. 1966; Жоголь Л. Тканини в інтер'єрі. К. 1968; Сидорович С. Художня тканина зах. обл. УРСР. К. 1979.
В. Годис
