Ткачук Діонисій Дмитро
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ткачу́к Діони́сій Дмитро́ (9 листопада 1867, Княгинів, б. Станіславова (тепер Івано–Франківськ) – 24 січня 1944, Рим, Італія), церковний діяч, василіянин, вихователь молодих ченців-василіян. Навчався у Станіславові (1874–83). До Добромильського монастиря вступив 17.07.1883, де відбув новіціят та курси гуманістики (1885–86). Філософські студії проходив у Львові (1886–88), богослов’я – у Кристинополі (Червоноград) й Кракові (1890–94). Ієрейські свячення отримав 24.07.1892. З 1894 – ігумен у Кристинополі (Червонограді), 1896 – ігумен у Бучачі; 1901 – магістр новіціяту в Добромилі; а згодом у Крехові, оскільки 20.07.1902 новіціят переїхав до Крехова; 1902–1908 – також консультор Галицької Провінції Василіанського Чину ; 1905–1909 – ігумен Крехівського монастиря і магістр новіціяту; 1910 – вікарій, професор у Крехові; 1911–1914 – магістр у Крехові; з 1914 – у Загребі (Хорватія), з 19.12.1915 – ігумен і магістер у Крехові, з 1917 – консультор Провінції, з 1918–1921 – ігумен у Лаврові, з 1921 – у Станіславові (Івано–Франківську), з 1922 – ігумен у Перемишлі, а згодом професор філософії у Крехові (1922), Лаврові (1923) і Кристинополі (1924–1926), з 1926–1931– протоконсультор й візитатор Провінції. 1931 – вибраний архимандритом (головним настоятелем) Василіянського чину з осідком у Римі. Багато часу приділяв канонічним візитаціям монастирів, дбав про виховання й навчання ченців. У 1910 – написав книжку про часте й щоденне Причастя «frequenti et quotidiana Communione», у 1928 – статтю “Крехівський сволок” у «Записках ЧСВВ» (т. III, вип. 1-2, ст. 247); 1933 у періодиці «Добрий Пастир» дав інтерв’ю на питання: Хто є фундатором Згромадження ССНДМ? («Quisnam fuit Cong. Servularum B. M. V. Immac. Conceptae fundator?», ІІІ, 1933, 165–181; Великий о. А., Історія С. Служебниць, Рим 1968, 735–756).
 |
Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства
- Великий А., “Vitae basilianorum recentiorum ”, у «Записках ЧСВВ», серія ІІ, секція ІІ, т. І (VII), Вип. 1, Romae 1949, 85–88.
