Український Центральний Комітет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Український Центральний Комітет (УЦК) — єдина суспільно-гром. установа 1939 — 45 для українців у Ген. Губернії (ГГ), визнана нім. владою і нею контрольована; на чолі її стояв весь час В. Кубійович. Тому що ін. укр. установи в ГГ нім. влада ліквідувала, в обсяг діяльности УЦК входили майже всі ділянки укр. життя в ГГ, за винятком політ. Він також репрезентував українців перед нім. владою; діяльність і структура УЦК були позначені окупаційною політикою і специфічним характером нацистського режиму.

[ред.] Історія УЦК

Після упадку Польщі вже в жовтні 1939 в ГГ постали місц. укр. комітети з метою організації культ.-осв. і госп. життя та репрезентації українців перед нім. владою. У листопаді на з'їзді представників комітетів у Кракові виникла думка створити укр. централю в ГГ, на що дав згоду ген. губернатор Г. Франк. Орг. і правні основи опрацював провід ОУН (провідник ОУН в ГГ Р. Сушко), а конференція укр. громадян в кін. листопада в Кракові створила організацію п. н. Укр. Нац. Об'єднання СУНО) й обрала на пропозицію Р. Сушка провідником УНО В. Кубійовича; ін. чл. проводу: О. Бойдуник, М. Хроновят, І. Зілинський, Я. Рак. Нова організація була тільки толерована, але не визнана нім. владою. З централею було пов'язане постале в кін. 1939 Укр. Видавництво, яке мало монополію на вид. укр. книжок і преси. У лютому-березні 1940 провід централі (тимчасова назва — Укр. Станиця для ГГ в Кракові) реорганізував окружні комітети і встановив контакти з місц. нім. владою; 13 — 15. 4 відбувся заг. з’їзд представників усіх комітетів з ГГ, який; затвердив провід централі. Тоді ж заходами В. Кубійовича Холмський собор, що його захопили 1918 поляки, повернуто правос. і оформлено Автокефальну Правос. Церкву в ГГ, очолену митр. Діонісієм (Валединський) з двома єп. — Іларіоном (Огієнко) і Палладієм (Видибіда-Руденко). У червні відбулося остаточне оформлення УЦК як централі укр. допомогових комітетів (УДК); подібні комітети мали й поляки та євреї. У липні нім. влада затвердила напрямні культ. праці при УЦК і статут укр. осв. т-в (УОТ). Дотеперішні укр. т-ва й організації могли діяти тільки як т. зв. Об'єднання праці при УЦК. Провідницьку і авторитарну систему, яка була накинена владою, провід УЦК намагався злагіднити при допомозі ширших контактів з громадянством, творенням різних фахових колегій тощо. У керівництві УЦК були такі пости: провідник (В. Кубійович), його заступник і одночасно діловий керманич (В. Глібовицький) та керівники відділів: орг. (О. Бойдуник, згодом М. Ценко, з 1943 А. Фіґоль), фін. (О. Зибенко, Р. Мицик, з 1942 О. Тарнавський), суспільної опіки (о. О. Малиновський, з кін. 1941 — о. М. Сопуляк), культ. праці (М. Дужий, М. Кушнір), шкільництва (Н. Гірняк, І. Тесля, П. Ісаїв), госп. (М. Хронов'ят, А. Міланич, О. Котик-Степанович та ін.), молоді (Я. Рак, Ю. Татомир, С. Левицький, З. Зелений). У централі працювало у 1940 — 45 pp. від 80 до 200 осіб. На весні 1941 УЦК підпорядковувалися 26 УДК, 33 волосні делеґатури і бл. 100 мужів довір'я. При шефах дистриктів діяли т. зв. дорадники (найбільше значення мав дорадник при люблінському губернаторі В. Тимцюрак, згодом Л. Гдлейко). З весни 1941 УЦК мав свого представника в Берліні при Уповноваженому ген.-губернатора і при Укр. Установі Довір'я (А. Фіґоль, пізніше М. Котик-Степанович). 1944 вже під час евакуації виникли ще представництва у Відні й короткотривало в Братіславі.

Від липня 1940 до вибуху нім.-сов. війни керівництво УЦК звертало гол. увагу на нац. відродження окраїн, які зазнали болючих втрат за поль. влади. Завдяки діяльности УЦК нац. свідомість значно зросла. Майже в кожному селі з укр. населенням постала укр. школа й кооператива; 70% сіл мало своїх мужів довір'я, 80% — УОТ, 50% — курені молоді і дитячі садки. Виховну працю провадили у значній мірі втікачі а Галичини. Найактивнішими укр. скупченнями стали м. Холм, Ярослав, Перемишль, Сянік, Криниця і Краків.

Важливим етапом у праці УЦК була у квітні 1941 конференція проводу УЦК з ген. губернатором Г. Франком, на якій Франк виявив готовість піти назустріч більшости укр. домагань, але сов.-нім. війна перешкодила їх реалізації. З поч. нім.-сов. війни, через виїзд багатьох працівників на Україну (зокрема чл. ОУН), праця УЦК послабла.

Як неполіт. установа, УЦК не увійшов до створеного групою ОУН С. Бандери в кін. червня 1941 Укр. Нац. Комітету в Кракові; до подій у Галичині УЦК також не втручався, хоч його провідник був у контакті з укр. діячами у Львові (митр. А. Шептицький і гол. Укр. Нац. Ради К. Левицький).

Щоб уможливити повернення втікачів з ГГ до Галичини, УЦК заснував у Львові представництво п. н. Бюро праці для українців у ГГ і Райху, очолене А. Міланичем. Згодом таке саме бюро УЦК створив у Рівному.

По приєднанні Галичини до ГГ УЦК не погодився з нім. вимогами поширити свою діяльність на Галичину, зважаючи на політ. особливості цього краю. Німці створили у вересні 1941 для дистрикту Галичини Укр. Крайовий Комітет (УКК) з подібним до УЦК статутом (тільки тут, замість УДК, діяли Укр. Окружні Комітети — УОК). На чолі УКК став К. Паньківський.

У лютому 1942 німці ліквідували УКК і доручили поширити діяльність УЦК на Галичину. З поч. березня 1942 почав працювати у Львові діловий осередок УЦК під керівництвом К. Паньківського, який одночасно був заступником гол. УЦК. До Львова УЦК переніс відділи культ. праці і молоді. Форми УЦК для Галичини були надто вузькі, але завдяки політиці губернатора Галичини О. Вехтера, який намагався розвинути укр.нім. співпрацю, в руках українців опинилася нижча заг. адміністрація, референти шкільництва, апарат суду, Укр. Допоміжна Поліція. Проте не бракувало надуживань з боку нім. органів влади, про які УЦК звітував губ. Вехтерові, ген.-губернаторові Франкові і шефові Ґестапо в Берліні Г. Мюллерові. Цей матеріал попав у руки альянтів і був одним з актів обвинувачення на Нюрнберзькому процесі 1945 — 46.

Вершком нім.-укр. співпраці було створення заходами О. Вехтера Дивізії «Галичина», в організації якої взяв участь, у порозумінні з проводом УЦК, В. Кубійович. Він видав заклик до укр. громадськості вступати до дивізії. Також Військ. Управа (цивільна дорадча установа диві-зії) співпрацювала з УЦК.

Натоді німці погоджувалися на обмежену участь українців в управлінні Галичиною, але внутр. і зовн. умови цьому чимало перешкоджали. Рейд больш. партизанського з'єднання С. Ковпака на зах.-укр. землі, посилена активність збройного підпілля ОУН, згодом дії Укр. Повстанської Армії, яка перенесла свої орг. оперативні акції на Галичину, поль.-укр. порахунки, врешті, нім. репресії й терор значною мірою дестабілізували відносини в краю. Щоб рятувати населення, УЦК закликав не провокувати німців і припинити рев.-терористичні дії. У цьому ж напрямі звернулися, на прохання УЦК, до населення й укр. кат. ієрархи (послання митр. А. Шептицького 20. 8. 1943).

За цих несприятливих умов діяльність УЦК обмежувалася гол. клопотаннями перед владою і поданням матеріальної допомоги населенню. Виникли нові проблеми: опіка над утікачами з Наддніпрянщини, справа набору юнаків до нім. протиповітряної служби, опіка над робітниками в Райху, зв'язок з Дивізією «Галичина». Разом з тим збільшилися обов'язки представництва УЦК в Берліні.

Захоплення частини Сх. Галичини на весні 1944 сов. армією спричинило часткову евакуацію УЦК і його працівників на зах. окраїни, а Централя УЦК діяла знову повністю у Кракові; у Львові залишилася тальки станиця, очолена К. Паньківським. Сов. наступ влітку і восени 1944 в Галичині і захоплення Львова спричинили нову евакуацію, яка перев. відбулася через Краків до Німеччини; бл. 10 000 осіб знайшли тимчасове пристановище на Словаччині. На поч. 1945 в Німеччині опинилося 300 — 400 000 українців, які потребували правної й суспільної опіки УЦК. У порозумінні з урядом ТГ створено представництво УЦК в м. Любені на Дол. Сілезії, яке очолював К. Паньківський, осередок у Кракові зменшено, натомість розбудовано представництво УЦК в Берліні; у Відні представництво очолив Ю. Полянський; до Відня також перенесло свій осідок Укр. В-во і ред. «Краківських Вістей».

Для опіки над укр. утікачами й робітниками у різних м. Німеччини створено бл. 20 станиць. У березні 1945 УЦК відбув у Ваймарі конференцію голів станиць. Тоді ж розпочато співпрацю з Укр. Гром. Комітетом (представленим гол. харківською групою), а по створенні у березні 1945 Укр. Нац. Комітету під проводом ген-.П. Шандрука станиці УЦК мали діяти одночасно як його низові клітини. По окупації майже всієї Німеччини альянтами В. Кубійович ліквідував 17. 4. 1945 УЦК в Ауфкірхені (півд. Баварія), а решту майна УЦК передав гром. комітетові під головуванням В. Мудрого, що став зародком Центр. Представництва Укр. Еміґрації в Німеччині.

Діяльність і ділянки праці. Найголовнішою в діяльності УЦК була суспільна опіка в широкому розумінні, що в очах німців і мало бути основним призначенням УЦК. Саме в цьому секторі розгорнуто всебічну працю, часто з поширенням її поза суто статутові завдання. Крім постійної опіки над дітьми, хворими, інвалідами (харчі, гуртожитки, притулки тощо), піклування про нар. здоров'я, допомоги студентам тощо, УЦК полагоджував ряд проблем, що їх висувала війна, особливо намагався рятувати й допомагати військовополоненим та вів боротьбу з голодом. Ці справи були надзвичайно утруднені, бо нім. влада не розуміла їх і навіть чинила перешкоди.

Харч. допомогу ведено через УДК — УОК, які одержували додаткові харч. приділи для нар. кухонь, бурс і відпочинкових осель дітей і молоді, а також для працівників адміністрації та вчителів. У гірських околицях під весну, коли бракувало харчів, діяли сезонові кухні; на кін. 1943 в ГГ було відкрито 1 Збб укр. ' кухонь, в яких харчувалося бл. 100000 осіб. Особливо вдало УЦК провів акцію допомоги потерпілим від повені восени 1941 на Підкарпатті, яка на весні 1942 спричинила голод. Створивши у Львові Комітет для боротьби з голодом (гол. Д. Паліїв, пізніше І. Черкавський), УЦК спромігся врятувати бл. 30 000 дітей, переселивши їх з потерпілих районів до сел. родин на Поділлі й Покутті.

УЦК опікувався спершу укр. полоненими з нім.-поль. війни; його заходами їх незабаром звільнено (бл. 85 000), частинно вони повернулися до ГГ, а решта лишилася як вільні робітники в Райху. Значно гіршою була доля укр. полонених у нім.-сов. війні з Наддніпрянщини, які масово йшли до нім. полону. Німці звільнили лише частину з них, у тому ч. майже всіх з Галичини, що мусіли пішки повертатися додому й несли з собою пошесть тифу. Референт у справах полонених в УКК і УЦК Р. Данилевич об'їхав майже всі табори полонених на території України, але його клопотання небагато помогли. Маси полонених згинули з голоду і хвороб, ін. перевезено до таборів полонених на території Райху, й УЦК не міг їм допомогти.

УЦК сприяв влаштуванню переселенців з УССР до таборів у Райху 1939 — 40, яким вдалося скористатися а сов.-нім. угоди про переселення т. зв. фольксдойчів (серед них було бл. 10 000 українців). Багатьом з цих виселенців на клопотання УЦК дано працю в адміністрації та гром. установах ГГ, у тому ч. й кільком правос. свящ. з Буковини, що почали працювати над українізацією Правос. Церкви. У ГГ УЦК вдалося поселити бл. 600 родин укр. селян на Холмщині, на землях німців, що раніше були вивезені до Німеччини. Коли німці створили 1943 артилерійський полігон на Львівщині і звідти виселили кілька тис. сел. родин, УЦК, у співпраці з місц. ОУК, намагався допомогти виселенцям влаштуватися в ін. місцевостях.

1943 німці опрацювали план виселення поляків з Замостейщини і поселення на їх місці частково німців, частково українців. Поляки чинили опір, поль. боївки оперували в лісах, а нім. поліція час від часу робила наскоки на ті поль. села, які ще не були виселені. Тоді поль. селяни втікали в ліси, а українці залишалися на місці і сотні з них розстріляла нім. поліція як уявних бунтарів. Досить рішучі протести В. Кубійовича у генерал-губернатора й у шефа Ґестапо в Берліні ген. Мюллера поклали край безглуздому нищенню укр. селян і переселенців.

Опіку над укр. робітниками в Райху УЦК здійснював у співпраці з укр. організаціями в Німеччині. Представництво в Берліні видавало посвідки нац. приналежности робітникам з ГГ. УЦК турбувався справою політ. в'язнів, які діставали також харитативну допомогу. У справі опіки над інвалідами УЦК домігся, щоб німці виплачували інвалідські платні українцям з доби визвольних змагань та нім.-поль. війни.

На окрему увагу заслуговує у відділі суспільної опіки сектор нар. здоров'я, яким відав лікар В. Кархут, згодом Р. Осінчук. У співпраці з Об'єднанням праці мед.-санітарних працівників раціонально розміщувано лікарів, засновано кілька амбулаторій і дезинфекторів, проведено вишкільні курси для допоміжного мед. персоналу й відкрито 4 відпочинкові оселі.

На відтинку шкільництва діяльність УЦК була обмежена, бо школи були держ.; УЦК співдіяв з нім. владою щодо творення нових шкіл і забезпечення їх пед. кадрами та опрацювання навчальних програм. Відділ шкільництва УЦК організував курси для некваліфікованих учителів чи для перекваліфікації учителів гімназії на вчителів проф. шкіл, а також організував дошкілля (референт М. Пастернакова й ін.), для чого розроблено виховну програму й організовано через УДК-ОУК курси садівничок, та опіку над бурсами (т. зв. виховні інститути): у 1943 — 44 діяла 131 бурса з 7 000 учнів. На їх утримання ішли фонди суспільної опіки. Заступником керівника освіти був 3. Зелений, пізніше І. Винар. З відділом шкільництва співпрацювало Укр. Учительське Об'єднання праці.

Для допомоги студентам була створена в кін. 1940 при УЦК Комісія Допомоги Укр. Студентству (КоДУС), яка отримувала фонди з суспільної опіки та власних збірок. У 1943 виплачено 730 стипендій (для студентів у Львові й Німеччині) у сумі 1 350 000 злотих. КоДУС субвенціонував студентську харчівню у Львові та Фонд Допомоги укр. ученим. Студентство ГГ у 1940 — 44 було організоване в Об'єднання Праці Укр. Студентів при УЦК.

Відділ культ. праці УЦК опікувався позашкільною освітою. Уже восени 1939 спонтанно відновлено читальні «Просвіти» й Общества ім. Качковського та давно ліквідовані за Польщі «Рідні Хати» на Холмщині й Підляшші. 16 — 17. 3. 1940 відбувся перший культ.-осв. з'їзд у Кракові. — Праця покращала, коли у липні влада видала «Перші напрямні для культ. праці» і статути для Укр. Осв. Т-в (УОТ), які дозволили на широку культ.-осв. працю. УОТ були незалежні одне від одного, але підпорядковані відділові культ. праці в УЦК і його референтурам в УДК. Ч. УОТ зросло (березень 1941) до 808 з 46000 чл. Відділ культ. праці опрацював для УОТ напрямні праці, матеріали до осв. роботи, видавав місячник (циклостилем) «Досвітні Вогні», спільно з Укр. В-вом допомагав УОТ в придбанні бібліотек, організував 2 курсів для референтів культ. праці при УДК. Референти культ. праці відбували з'їзди голів УОТ, інколи влаштовували для них вишкільні курси.

По звільненні Галичини від большевиків (які ліквідували організації «Просвіта» і «Скала») відновлено «Просвіту» з її філіями і читальнями. У Львові діяв також Ін-т Нар. Творчости, створений за сов. влади. Після поширення компетенцій УЦК на Галичину збережено форму з сов. часів і поділено Відділ культ. праці на два інститути: Нар. Освіти (ІНО; керівник С. Волинець) та Ін-т Нар. Творчости (ІНТ; керівник о. С. Сапрун), третьою ділянкою був підвідділ для справ мистецтва, врешті жін. секція.

ІНО мав чимало кваліфікованих працівників (кол. централі «Просвіти»), його завданням був вишкіл низових співр. і забезпечення відповідними матеріалами. ІНТ (п. н. підвідділ справ мист.) поділявся на майже самостійні три частини: Концертове і Театральне бюра та саме ІНТ, який мав плекати нар. мистецтво. Він мав 780 хорових гуртків, організував 10 дириґентських курсів тощо. Вдалий був Фестиваль укр. пісні, пов'язаний з першим крайовим конкурсом місц. солістів, який відбувся 8. 7. 1943 у Львові за участю понад 1200 співаків. При Відділі культ. праці діяли мист. об'єднання: Укр. Образотворчих Мистців, Укр. Письм., Укр. Журналістів, Укр. Музик, Укр. Акторів, Укр. Світливців, Укр. Наук. Працівників, які продовжували свою довоєнну працю з цілковитою автономією. Їх надбудовою був центр львівського культ. життя Літ.-Мист. Клюб.

У межах відділу культ. праці діяла автономна Гол. Жін. Секція, яка продовжувала працю Союзу Українок і недовготривалої Жін. Служби Україні. 2 — 3. 2. 1942 відбувся перший з'їзд голів жін. секцій з усієї ГГ у Львові. Найбільше зусиль вклали жінки в суспільну опіку. Працею жін. секцій керували М. Білякова і М. Заячківська.

УЦК намагався також урухомити наук. діяльність. Ужито заходів для створення в Кракові 1941 Ін-ту Українознавства, чому перешкодила- нім.-сов. війна. Замість забороненого у Львові НТШ, заплановано Ін-т ім. Шевченка, на що дав згоду ген. губернатор Франк, але заборонив Берлін. Деяка діяльність велася через Об'єднання праці наук. працівників, чл. якого одержували допомогу частково від УЦК; дехто працював в Укр. В-ві, а фахівці природничих, техн. і мед. наук як викладачі на т. зв. Держ. фахових курсах у Львові. УЦК давав також допомогу укр. наук. установам (УВУ) і поодиноким ученим через окремий Наук. фонд (гол. В. Сімович).

Відділ молоді організував курені молоді (к.м.), тіловиховні і спортові т-ва та клюби (керівником був А. Антонович). К.м. були поділені на вікові групи — новаків (7 — 14 pp.), юнаків (14 — 18) і молоді (18 — 24). У липні 1941 діяли к.м., перев. при УОТ, 52 шкальні к.м., 28 куренів юнацтва, спортові т-ва (18) і пожежної сторожі (46). Відділ молоді влаштовував длявиробників вишкільні курси, інструкторські й виховні табори для різних вікових груп, а також спільні масові виступи — з'їзди (1941 свято в Холмі за участю 1200 організованої молоді). Крім гуртків молоді, створених при УОТ, діяли у 1942 — 44, коли відділ молоді УЦК -мав свій осідок у Львові, виховні спільноти укр. молоді (ВСУМ), що вели працю на пластових засадах (діячі: Р. Олесницький, К. Паліїв). У 1944 вони нараховували понад 2 500 чл. у 60 клітинах. Відділ молоді УЦК організував два з'їзди молоді Галичини У 1943, влаштував ряд вишкільних і відпочинкових таборів. Коли нім. влада 1943 завела обов'язкову т. зв. будів. службу (Баудінст), УЦК домігся, щоб укр. молодь згуртувати в Окрему Укр. Службу Батьківщині, освітою й вихованням якої опікувався Відділ молоді (М. Руснак). УЦК також опікувався забраними 1944 без погодження з УЦК До нім. протилітунської служби укр. юнаками (див. Юнацтво протилітунської оборони).

Госп. діяльність УЦК в умовах тотальної війни була незначна. За першого періоду його праці населення спонтанно відновило кооперативи й засновувало нові, але з трудом організовано для них укр. пов. надбудови і т. зв. патронат укр. кооперації, очолений Ю. Павликовським. Весь час кооперація була в диспозиції німців і мусіла виконувати покладеш на неї обов'язки здачі континґентів. Німцям були підпорядковані «Маслосоюз» та ін. централі кооператив. Госп. відділ скликав з'їзди купців і ремісників та створив відповідні об'єднання праці. Діяла спеціальна Комісія, яка мала на меті дбати про приплив українців до м. і забезпечення їх працею, коли до опустілих по євреях м. наплинули до них селяни з найближчих сіл.

Свою діяльність УЦК фінансував з різних фондів. Гол. джерелом були бюджетові приділи з уряду ГГ, які були призначені гол. на суспільну опіку, але покривали кошти й адміністрації. Значними надходженнями були збірки серед укр. громадянства чи то у формі одноразовій («коляда» з призначенням на різні, чи на спеціальні цілі, напр., для КоДУСу), чи у формі т. зв. нац. податку — добровільного оподаткування громадян на цілі УЦК. Матеріальні засоби для допомоги (харчі, одяг, ліки) прибували також з Міжнар. Червоного Хреста в Женеві, з яким УЦК утримував зв'язки. Заступником керівника фінансового відділу був у Львові В. Пушкар.

УЦК проіснував понад п'ять pp. як єдина укр. організована суспільно-гром. сила, що якоюсь мірою дбала за життєві інтереси укр. народу, спершу на зах. окраїнах, пізніше і в Галичині. Для українців його діяльність мала ще й те значення, що після поль. режиму це була нагода повернути нац. характер населенню найбільш загрожених польонізацією мішаних і окраїнних районів.

[ред.] Література

Енциклопедія українознавства
Література: Паньківський К. Від держави до Комітету (літо 1941 у Львові). Торонто 1957; його ж. Роки нім. окупації. НьюЙорк — Торонто 1965; Кубійович В. Мені 70. Париж — Мюнхен 1970; його ж. Українці в Ген. Губернії 1939 — 1941 — Історія Укр. Центр. Комітету. Чікаґо 1975.