Чижевський Дмитро Іванович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Чиже́вський Дмитро́ Іва́нович (5 квітня 1894, Олександрія, Україна - 18 квітня 1977, Гейдельберг, ФРН) - Видатний учений-енциклопедист, культуролог, філософ, літературознавець, релігієзнавець, лінгвіст, славіст, дослідник укр. і слов. літератур, історії культури, філософії, рел. думки й слов. духовости,.
Один із найвидатніших славістів останнього тридцятиліття 20 століття, довголітній «патріарх» німецької славістики, останній її полігістор.
Вищу освіту здобував у Петербурзькому (1911-1913) та Київському (1914-1919) університетах. 1921 року виїхав до Німеччини, де навчався в Гейдельберзькому та Фрейбурзькому університетах.
Брав участь в революції 1917 (чл. Укр. Центр. Ради), 1921 виїхав до Німеччини, де в Гайдельберзі і Франкфурті поглиблював студії філософії у Ясперса, Гайдеґґера, Гуссерля й ін. 1924 — 32 викладав в Укр. Вільному Ун-ті та в Пед. Ін-ті ім. М. Драгоманова в Празі.
З 1924 року викладає в Українському педагогічному інституті в Празі, а з 1929 - в Українському Вільному Університеті в Мюнхені. У 1949- 1956 роках працює на посаді професора Гарвардського університету (США), завідує філософським відділом Української Вільної Академії наук у Нью-Йорку. З 1956 року й до кінця життя обіймає посаду професора, керівника Інституту славістики Гейдельберзького університету (ФРН).
Згодом знову в Німеччині викладав в університеті в Галле (1932 — 45), зосереджуючися на філософії; зокрема досліджує вплив Геґеля на слов. науку і нім. філософії на рос. літературу. При дослідах над нім. містикою віднайшов в архівах численні рукописи чес. філософа і педагога Коменського і сам зацікавився містицизмом у творах Сковороди, Гоголя і Достоєвського. По війні чинний як проф.-гість у Марбурзі (1945 — 51), Гарвардському Ун-ті (США, 1951 — 56) і знову в Гайдельберзі (з 1956); д. чл. Гайдельберзької Академії (з 1962) і почесний проф. (з 1968) і одночасно поч. проф. (з 1970) у Кельні. На своїх постах у Галле, Марбурґу і Гайдельберзі заснував і розбудував славіст. інститути.
У багатогранній наук. діяльності Ч. виявив велику ерудицію і зробив значний вклад у дослідження історії літератури, у критику, філологію, естетику й філософію (рос., укр. словацьку, чес., поль. й нім.).
Ч. перший відкрив слов. і зокрема укр. барокко, а історію укр. літератури намагався побудувати як історію стилів: підкреслюючи початковий зв'язок з візант. культ. сферою, вказує на співзвучну зміну стилів з зах. впливами (з 16 ст.).
Ювілейні зб. на. його пошану вийшли 1954 і 1966. Помер у Гайдельберзі.
[ред.] Праці Ч.
- «Логіка» (1924), „Dostojevskij Studien" (1931),
- „Hegel bei den Slavan" (1934),
- „Štúrova filozofia života" (1941),
- „Geschlchte der altrussischen Literatur: Kiever Epoche" (1948 і 1960)
- „Outline of Comparative Slavic Literatures" (1952),
- „On Romanticism in Slavic Literatures" (1957),
- Das heilige Russland" (1959),
- „Russland zwischen Ost und West" (1961),
- „Russische Literaturgeschichte des 19 Jahrhunderts" (1964),
- „Comparative History of Slavic Literatures" (1971);
[ред.] з україністики:
- «Філософія на Україні» (1926),
- «Нариси з історії філософії на Україні» (1931),
- «Укр. літ. барок. Нариси», І — III (1941 — 44),
- «Історія укр. літератури від початків до доби реалізму» (1956),
- „Skovoroda, Dichter, Denker, Mystiker" (1974),
- „A History of Ukrainian Literature" (1975).
