Широта
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Широта, одна з координат у ряді систем сферичних координат, що визначають місцезнаходження точок на земній поверхні (див. Географічні координати, Координати в геодезії), на небесній сфері (див. Небесні координати), на поверхні Сонця, Місяця, планет (геліоцентричні координати, селенографічні координати, планетографічні координати). Для Землі залежно від способу визначення розрізняють широту астрономічну та широту геодезичну. Астрономічна широта φ точки на поверхні Землі дорівнює куту між прямовисною лінією (нормаллю до геоїда) у цій точці й площиною земного екватора; вона дорівнює також висоті полюса світу над обрієм і вважається додатною в північній півкулі та від'ємною в південній. Широта точок земного екватора становить 0°, Північного полюса +90°, Південного -90°. Лінії з рівними значеннями φ є паралелями. На відміну від астрономічної широти, визначеної з астрономічних спостережень, геодезична широта обчислюється на основі вимірів на земній поверхні, наприклад методом триангуляції, між визначеним і деяким вихідним пунктом. Геодезична широта дорівнює куту, утвореному лінією - нормаллю, що проходить через задану точку до прийнятого референц-еліпсоїда й площиною його екватора. Геоцентрична широта φ´ дорівнює куту між радіусом, проведеним із центра земного еліпсоїда в дану точку, і площиною екватора. Між астрономічною та геоцентричною широтою існує залежність: tg φ´ =(b/a)² tgφ, де а — велика та b — мала півосі земного еліпсоїда. Найбільшого значення різниця Δφ = φ´ досягає при φ = 45° (Δφ≈ 11`5), а на екваторі й полюсах Δφ = 0. У геодезії вживають також приведену широту u, значення якої лежать між φ та φ´ і визначаються формулою tg u = (b/a) tg φ.
"Большая советская энциклопедия" (БСЭ)
