Шульгин Яків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Шульгин Яків (19. 2. 1851 — 14. 1. 1911), історик, педагог, гром.-культ. діяч родом з Києва, співтворець культ. відродження України кін. 19 — поч. 20 вв. 1874 закінчив іст.-філол. фак. Київ. Унту, учень В. Антоновича й М. Драгоманова і співр. вид. останнього («Громада»), на яке пожертвував свій спадок. У Києві Ш. був співр. «Старої Громади», викладачем київ. й одеських гімназій. За нац.-культ. діяльність 1879 був заарештований і засланий на 4 pp. на Сибір. Згодом працював у банку в Єлисаветграді. З 1899 повернувся до Києва, де знову викладав історію у гімназіях, співробітничав у «КСт.», брав участь у в-ві «Вік». Ш. був Д. чл. НТШ у Львові, чл. Іст. Т-ва Нестора Літописця та чл.-засновником і перші роки секретарем Укр. Наук. Т-ва у Києві.

Автор праць з історії Лівобережної України 17 — 18 вв. У ЗНТШ (т. 29 — 31) під криптонімом Л. Ч. появилася його іст. розвідка «Україна після 1654 р.» (1899). На основі раніше не використаних джерел (Коденська кн.) написав історію Коліївщини «Очерк Колиивщины по неизданным и изданным документам 1768 и ближайших годов» («КСт.», II — VII, 1890, і окреме вид., також укр. переклад як XX т. «Руської Іст. Бібліотеки»); «Правда о Колиивщине польского историка Корзона»; ст. в «КСт.»: «Павел Полуботок, полк. черниговский» (1890), «Несколько слов о Правобережной Украине в половине XVIII в.» (1891), рецензії в ЗНТШ, «Правді», «Світлі».