Ювелірна промисловість
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ювелірна промисловість, галузь легкої промисловості, що продукує ювелірні вироби засобами обробки коштовного каміння, також виробляє прикраси з золота, срібла та платини.
На території України ювелірне виробництво відоме з давніх часів, про що свідчать археологічні розкопки, що виявили різноманітність цього виробництва в різних осередках, зокрема на Київщині, Південній і Західній Україні.
Виявлено кілька майстерень ювелірів: майстерня 5-6 ст н.е. біля с. Бернашівки Могилів-Подільського району Вінницької області [1], майстерня у с. Крилос. Івано-Франківської області.
У 10 — 12 вв. ювелірне виробництво було вже широко розвинене у більших містах України; наприклад, у Вишгороді, під Києвом, знайдено майстерню карбувальника з різними інструментами: маленькими молоточками, зубильцями тощо. Подібні знахідки зустрічаються і в інших місцях: в околицях Галича, Львова, на Чернігівщині тощо. У Київській державі зокрема поширені були високоякісні золоті вироби з перегородчатою емаллю, що її українські купці продавали також за кордоном.
З татарським лихоліттям виробництво ювелірних виробів дещо занепало, згодом почало відроджуватись у зв'язку з розвитком цехів. Важливими осередками ювелірних виробів були більші міста, зокрема Київ і Львів. Наприклад, у Львові перші згадки про золотарів припадають на кінець 14 в.; львівські золотарі в середині 16 в. входили до одного цеху з ливарниками та малярами. З початку 17 в. створився окремий золотарський цех, а в кінці 18 в. було вже 2 цехи, християнського і юдейського віровизнання. Крім українців, поляків і євреїв, ювелірами були також вірмени та німці. Щоб не допустити до фальшування золотих і срібних виробів, цехи зобов'язували золотарів ставити знаки, так звані «ґмерки», на своїх виробах. Українські ювелірні вироби вивозилися і за кордон; найповажнішим конкурентом у цій ділянці був Краків, де ювелірне виробництво було також широко розвинене.
У 19 в. постали фабрики для виготовлення ювелірних виробів, але на Україні ще і надалі переважали дрібні форми виробництва. Після приходу більшовицької влади дрібне виробництво та ремісництво поступово було ліквідовано. Першу велику фабрику ювелірного виробництва створено 1925 в Києві, згодом збудовано більші заводи також у Харкові й Одесі. 1944 створено велику фабрику ювелірного виробництва у Львові. З 1966 всі заводи ювелірної промисловості належали до державного об'єднання «Союзювелірпром». За повоєнних pоків було значно вдосконалено технологію виробництва, механізовано нагрівання печей з захисною атмосферою і широко застосовано електрохимічне полірування. З 24 заводів в СССР на Україні були розташовані чотири: у Києві, Львові, Харкові, Одесі. Переважно виробляли ювелірні вироби з дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння, бурштину, золота та срібла, а також сувеніри та тому подібне. На території України родовища коштовного і кольорового каміння виявлено вже за совітської влади; вони зосереджені в межах Українського кристалічного масиву. У Житомирській, Вінницькій та Хмельницькій областях є родовища топазів, гірських кришталів, а також моріон, опали, гранати, іризуючі лабрадори, бурштин та інше. Нові родовища відкрито також у Карпатах, на Закарпатті, в Донбасі і на Приозів'ї. Деяку частину сировини українська ювелірна промисловість діставала з інших частин СССР, використовуючи також виробництво штучного каміння.
![]() |
Це незавершена стаття з мистецтва. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
[ред.] Див також
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства
- Рыбаков Б. Ремесло древней Руси. М. 1948;
- Безпалый Л. Ювелирные изделия. М. 1950;
- Кізь Я. Промисловість Львова у період феодалізму, XIII — XIX ст. Л. 1968;
- Уткин П. Русские ювелирные украшения. М. 1970;
- Асєєв Ю. Джерела мистецтва Київської Русі. К. 1980;
- Жолтовський II. Художнє життя на Україні в XVIII ст. К. 1983.