Австрійська валюта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Австрійська валюта (нім. Österreicliische Wahrung) — назва австро-угорської валюти в 1858—1892 рр). У 1857 р. Австрія підписала з північнонімецькими державами монетну конвенцію, на підставі якої було уніфіковано їх валюти (1 гульден за конвенційною стопою 1753 р. став дорівнювати 1 гульдену 5 крейцерам нової валюти). В основу карбування монет замість кельнської марки було покладено митний фунт (нім. Zollpfund= 500 г), з якого карбувались в Австрії 45 гульденів, а в німецьких державах — 30 талерів. Гульден, що до того поділявся на 60 крейцерів, з 1857 р. став ділитися на 100 крейцерів, названих новими крейцерами (нім. Neilkreuzer). Для полегшення взаємних розрахунків і торгівлі між договірними сторонами випускались союзний талер (Vereinstaler) і подвійний талер (Zwei Vereinstaler) 900-ї проби, які за вартістю дорівнювали відповідно 1,5 і 3 гульденам. Крім того, карбувалися союзні торгові золоті монети — крони (Krone) і півкрони (Halbe Krone), відповідно 50 і 100 штук з фунта чистого золота (1 крона = 10 г золота). Австрія зберегла за собою право карбувати таляри Марії Терезії (т. зв. левантійські таляри) і дукати за конвенційною стопою 1753 р. Після війни з Пруссією Австрія вийшла з конвенції. Основною грошовою одиницею став гульден (флорин, форинт — по-угорськи). Для обігу всередині імперії Австрія карбувала срібні монети вартістю в 2 і 1 гульден (900-ї проби) і ¼ гульдена (520-ї проби), розмінні срібні монети (по 50 гульденів з фунта срібла) вартістю в 10 і 5 нових крейцерів і мідні в 3, 1 ½ крейцера (по 150 крейцерів з фунта міді). Нова валюта була названа австрійською валютою (Österreicliische Wahrung) і з 1 вересня 1858 р. визнавалася єдиною законною у всій імперії. На основі нової А. в. випускалися й нові банкноти. Період А. в. тривав з 1858 по 1892 рр. до запровадження в Австро-Угорщині золотої коронової валюти.

[ред.] Література

• Нумізматичний словник
• В. Зварич. До питання про грошовий обіг у Галичині під пануванням Австро-Угорщини. «Історичні джерела та їх використання», вип. 2. К., 1966.