Боголюбов Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Боголюбов Микола Миколайович (8 (21) серпня 1909, Нижній Новгород, Російська імперія – 13 лютого 1992, Москва, Росія) – радянський математик і механік, фізик-теоретик, засновник наукових шкіл з нелінейної механіки і теоретичної фізики, академік АН СРСР (від 1953) і АН УРСР (від 1948).

[ред.] Сім'я. Навчання

Боголюбов народився 8 (21) серпня 1909 року в Нижньому Новгороді. Його батько, Боголюбов Микола Михайлович, був духовним письменником, професором богослов'я; мати, Боголюбова (Ламінарська) Ольга Миколаївна, – викладачем музики. У 1921 році сім'я переїхала до Києва. Після закінчення семирічної школи Боголюбов самостійно вивчав фізику і математику і з 14-ти років уже брав участь в семінарі кафедри математичної фізики Київського університету під керівництвом академіка Д.О. Граве. У 1924 році у п'ятнадцятирічному віці Боголюбов написав першу наукову працю, а наступного року був прийнятий безпосередньо до аспірантури АН УРСР до академіка М.М. Крилова, яку закінчив у 1929 році, отримавши у 20 років ступінь доктора математичних наук.

[ред.] Етапи наукової кар'єри

У 1929 році Боголюбов став науковим співробітником Української академії наук, у 1934 почав викладати в Київському університеті (від 1936 року професор). Із 1948 року регулярно перебував і подовгу мешкав у Москві, де очолював Теоретичний відділ в Інституті хімічної фізики АН СРСР. Окрім того, від 1950 року Боголюбов працював у Математичному інституті імені В.А. Стєклова і в Московському університеті, де в 1953 заснував кафедру квантової статистики і теорії поля, якою керував до останніх днів свого життя. У 1950—1953 роках працював також у закритому інституті оборонного профілю в Арзамасі-16 (сучасний Саров, Росія).

Із утворенням у 1957 році в Дубні (Московська область Росії) міжнародного центру в галузі ядерної фізики, Об'єднаного інституту ядерних досліджень (ОІЯД), Боголюбов організував і став керівником лабораторії теоретичної фізики, а в 1965—1988 роках був директором ОІЯД. У 1966 році став першим директором створеного ним Інституту теоретичної фізики АН УРСР у Києві, одночасно (від 1963 до 1988) він академік-секретар Відділу математики АН СРСР. У 1983—1989 роках очолював Математичний інститут імені В.А. Стєклова у Москві.

[ред.] Основні напрями наукової діяльності

Основні праці Боголюбова з математики і механіки належать до варіаційного числення, наближених методів математичного аналізу, диференціальних рівнянь, рівнянь математичної фізики, асимптотичних методів нелінійної механіки і теорії динамічних систем. Перші публікації (1924—1928) присвячені проблемам варіаційного числення і теорії майже перідичних функцій. У наступні роки Боголюбов (разом зі своїм учителем М.М. Криловим розробив нові методи нелінійної механіки і загальної теорії динамічних систем. У циклі досліджень із проблем статистичної механіки (1939—1945) створив метод отримання кінетичних рівнянь, виходячи з механіки системи молекул.

У 1946 році Боголюбов уперше побудував мікроскопічну теорію надплинності, взявши за основу модель слабо ідеального бозе-газу. Через 10 років, виходячи з квантовомеханічної моделі електронного газу, який взаємодіє з іонною решіткою кристалу, узагальнивши свій апарат канонічних перетворень із теорії надплинності, створив мікроскопічну теорію надпровідності.

На початку 50-х років минулого століття Боголюбов звернувся до задач квантової теорії поля. Він створив перший варіант аксіоматичної побудови матриці розсіювання, який базується на оригінальній умові причинності (1954—1955). Запропонував математично коректний варіант теорії перенормувань, який використовує апарат узагальнених функцій Соболєва-Шварца, і ввів R-операцію (1955 р., разом з О.С. Парасюком). Розвинув регулярний метод покращення квантовопольових розв'язків, метод ренорм-групи (1955 р., разом з Д.В. Ширковим). Дав строге доведення дисперсійних співвідношень у теорії сильних взаємодій (1955—1956).

Боголюбову належить розробка методу систем зі спонтанно порушеною симетрією, який отримав назву методу квазісередніх (1960—1961). У середині 60-х років він звернувся до питань симетрії і динаміки кваркової моделі адронів. Увів представлення про нове квантове число "колір" (1965 р., разом із Струминським і Тавхелідзе).

Боголюбов є засновником радянських наукових шкіл у галузі нелінійної механіки, статистичної фізики і квантової теорії поля. Він був членом багатьох іноземних академій (у Болгарії, НЛР, Польщі, США та ін.), наукових закладів і товариств.

Двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1979). Ленінська премія (1958). Державна пермія СРСР (1947, 1953, 1984). Золота медаль ім. Ломоносова АН СРСР (1985).

Його син, Боголюбов Микола Миколайович, – математик, член-кореспондент Російської академії наук.

[ред.] Твори:

Вибрані праці. Київ, 1969-71. Т. 1-3.
Избранные труды по статистической физике. Москва, 1979.
Квантовые поля / Совместно с Д.В. Ширковым. Москва, 1980; Те саме. Москва, 1993.
Общие принципы квантовой теории поля / Совместно с А.А. Логуновым, А.И. Оксаком, И.Т. Тодоровым. М., 1987.

Література:

Николай Николаевич Боголюбов, математик, механик, физик: Сборник воспоминаний. Дубна, 1994.