Вертеп
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 |
Ця стаття недостатньо ілюстрована. |
Верте́п (старослов'ян. — печера) — народний театр маріонеток, поширений в Україні, в барокову добу (17-18 ст.).
Він у своєму походженні має безперечний зв'язок із старовинною західно-європейською містерією. Вертеп, складається з різдвяної драми та механічно прив'язаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, т. зв. «свята», більш-менш стійка в своїй композиції, друга ж частина змінюється залежно від місцевих умов та, найголовніше, від здібності та дотепності вертепника. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока. Дивлячись на вертеп, глядачі спочатку пригадували собі погоню Ірода за Христом, а потім від душі сміялися з Цигана, Ляха, Москаля, Жида, Селянина, Діда, Баби, Панотця, а найбільше зі свого улюбленого запорожця з його «жартами».
Микола Маркевич, що видрукував текст вертепу в 1860 р., писав у передмові: «Первісне походження вертепу можна віднести, до часів гетьмана Конашевича Сагайдачного, до 1600—1620 рр., коли він почав відновляти Київське братство і Академію».
Польсько-український етнограф Еразм Ізопольський подає теж близькі до цього дати — 1591—1639 рр. Під 1666 р. ми знаходимо вже письмову згадку про вертеп у матеріалах львівського ставропігіяльного братства. Найбільш поширилися вертепні вистави в другій половині XVIII. Особливо в добу занепаду Києво-Могилянської Академії, коли число вертепників поповнювалося вихованцями Академії, що йшли в народ популяризувати українські вистави в формі лялькового театру. Така форма була найзручніша, з огляду на переслідування з боку московського уряду, щоб підтримувати у народу любов і плекання своїх колядок та поширювати правду про такі, наприклад, історичні події, як руйнування Запорозької Січі, про що йдеться у вертепі «Запорожець».
Нині вертеп зберігся на свято Різдва, переважно в західних землях України.
[ред.] Література
- «Українська Мала Енциклопедія», професор Євген Онацький
- Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 111-112
