Вибійний тиск

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вибійний тиск (рос. забойное давление; англ. bottom hole pressure; нім. Abbaudruck m, Sohlendruck m, Bohrlochsohlendruck m) – у нафтовидобуванні - тиск флюїду на вибої діючої нафтової, газової, водяної чи нагнітальної свердловини під час (і неусталеного) режиму її роботи; характеризує пластову енергію, що зумовлює підіймання рідини (чи газу) у стовбурі свердловини. Розраховується за формулою (для нерухомого стовпа однокомпонентної рідини):

p_в=НR_рg+p_г,

де p_в – тиск на вибої свердловини (В.т.), Па; Н – висота стовпа рідини у свердловині, м; R_р – густина рідини, кг/м³; g – прискорення вільного падіння, м/с²; p_г – тиск на гирлі свердловини, Па.

В.т. працюючої свердловини називається динамічним, зупиненої – статичним (тиск свердловини, яка довгий час простоює, називається пластовим). У зв’язку з тим, що продуктивні пласти залягають не тільки горизонтально, В.т. у гідродинамічних розрахунках звичайно зводять до будь-якої горизонтальної площини, враховуючи тиск стовпа пластової рідини між цією площиною і вибоєм. У відповідності з цим розрізняють справжній і зведений вибійні тиски. В.т. вимірюють в основному глибинним манометром.

[ред.] ВИЗНАЧЕННЯ ВИБІЙНОГО ТИСКУ

Вимірювання тиску глибинним манометром біля покрівлі пласта під час усталеного режиму роботи свердловини (часто перед зупинкою свердловини для вимірювання пластового тиску).