Емпіричне і теоретичне
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ЕМПІРИЧНЕ І ТЕОРЕТИЧНЕ - поняття, за допомогою яких сучасна методологія науки позначає гетерогенні системи наукового знання і сполучені типи науково-дослідної діяльності. Їх складна взаємодія обумовлює функціонування тієї чи тієї наукової дисципліни як єдиного цілого, що розвивається.
Проблема вироблення критеріїв виділення Е. і Т. була поставлена у філософії логічного позитивізму. Е. і Т. як типи дослідницької діяльності розрізняються предметом дослідження: Е. дослідження орієнтується на безпосереднє вивчення явищ, теорія орієнтується на рівень сутності й об'єктивної закономірності в досліджуваному процесі, явищі. Е. дослідження як методи використовує реальне спостереження, реальний експеримент, Е. опис, складання графіків, таблиць тощо. На Т. рівні застосовують методи ідеалізації, уявного експерименту, історичні і логічний; методи сходження від абстрактного до конкретного, аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний використовуються як методи побудови теорії. Особливості предмета дослідження фіксуються в засобах пізнання: на Е. рівні - прилади, експериментальні установки та ін. матеріальні засоби і Е. мова науки.
Е. мова науки складно організована, включає крім Е., Т. терміни, описує так звані Е. об'єкти - абстракції реальних об'єктів, але з обмеженим набором ознак. На Т. рівні як засіб пізнання використовується винятково Т. мова, терміни якого репрезентують такі абстрактні об'єкти, що є логічними реконструкціями реальних об'єктів і їхніх зв'язків, відносин.
Результат досліджень на Е. і Т. рівнях науки - складна система Е. і Т. знання. У Е. знанні можна виділити безпосередні дані спостережень і експериментів і Е. залежності й узагальнення, Е. факти. Проблема необхідності розрізняти дані спостереження і Е. факти також була осмислена у філософії позитивізму, зокрема , у роботах Віденського гуртка. Е. залежності (Е. закономірності) і Е. факти є безпосереднім базисом теорії. У структуру Т. знання входять шари Т. моделей приватного характеру, абстрактні Т. об'єкти, а також розвинуті наукові теорії, що включають фундаментальні Т. закони як головний елемент. Наприклад, Т. закони і моделі, що характеризують окремі види механічного руху і теорія ньютонівської механіки. Е. і Т. рівні наукового пізнання взаємодіють один з одним, будучи одночасно відносно самостійними блоками наукового знання.
Історичний підхід до взаємодії Е. і Т. розкриває діалектичність їх взаємозв'язку. Е. дослідження, виявляючи нові факти і залежності, стимулюють розвиток Т. пізнання. Своєю чергою, Е. знання є результатом саморозвитку попередньої теорії. Формування Е. базису теорії робить необхідним Т. інтерпретацію основних Е. залежностей і фактів, подальший розвиток вихідних наукових абстракцій. Т. діяльність організує Е., пророкує і втягує в коло дослідження нові факти.
Взаємодія і єдність Е. і Т., тенденція до відокремлення Е. і Т. наукового апарату, наявність прямих і зворотних зв'язків між ними створюють реальну динаміку наукового знання як цілісної самоорганізованої системи. Проблеми структури, динаміки, взаємодії Е. і Т. активно розроблялися у філософії марксизму, логічного позитивізму, постпозитивізму.
