Етруски

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Етруски (лат. Etrusci, Tusci, грец. Tyrsenoi, самоназва — rasna) — древні племена, що населяли в 1-ому тисячоріччі до РХ північний заході Апеннінського півострову — область, що називалася Етрурія (сучасна Тоскана), яки створили розвинену цивілізацію, що передувала римської. Розмовляли на етруській мові.

Основне джерело відомостей про етрусків — повідомлення грецьких і римських авторів (Геродот, Діодор Сицилійський, Страбон, Тит Лівій, Пліній Старший і ін.), а також археологічні матеріали з етруських гробниць і поселень. Збереглося близько 10 тис. етруських написів (переважно дуже коротких), з яких надійно інтерпретовані лише деякі.

Этрускій саркофаг з некрополя Бандитачча. Поліхромна теракота, VI століття до РХ , музей Вілли Джулиа, Рим

Зміст

1 Походження
2 Політичний устрій
- 2.1 Культурний вплив
3 Образотворче мистецтво й архітектура.
4 Релігія
5 Джерела
6 Зовнішні посилання

[ред.] Походження

Походження етрусків залишається невідоме. Антична традиція вважала їх вихідцями зі сходу, троянцями що врятувались. У сучасній науці переважає думка (яка ґрунтується головним чином на даних археології), що східні прибульці були тільки частиною етнічною груп, які брали участь у формуванні етруської нації, що сформувалась в самій Італії в результаті складної взаємодії місцевих і сторонніх племен. Ці погляди підкріплюються також доступними вивченню особливостями етруської мови. Археологічно безсумнівно, що матеріальна культура етрусків розвилася на основі вилланової культури. Процес етнічного формування етрусків завершився, скоріш за все, до 8 століття до РХ.

Основу господарства етрусків становило землеробство (славилися етруські пшениця, виноград, льон), що вимагало (через заболочені ґрунти) значних меліоративних робіт. Важливу роль грало скотарство. В Етрурії добувалися мідь і залізо, в обробці яких етруски досягли досконалості. Торгівля велася із грецькими колоніями в Південній Італії (особливо із Сібарісом), Атенами, Коринтом, Карфагеном і іншими, на суші — з північними заальпійськими країнами. З 5 сторіччя до РХ в містах етрусків почалося карбування монет.

[ред.] Політичний устрій

На мапі зображено поширення Етруської цивілізації та дванадцять міст які складали Лігу міст Єтурії.

В 7 сторіччі до РХ у етрусків уже були численні міста-фортеці, які були економічними й політичними центрами, що утворювали разом із прилягаючими територіями міста-держави, що нагадували грецькі поліси. На чолі їх стояли спочатку царі, а з кінця 6 — початку 5 сторіччя до РХ, з піднесенням військово-жрецької знаті, вищі посадові особи, що обиралися з аристократії. Збіднілі члени громад разом із залишками корінного населення й вольноотпущенниками становили залежні соціальні шари суспільства. Їхня праця, очевидно, переважала як у сільському господарстві, так і в ремеслі, хоча число рабів було значним і постійно поповнювалося за рахунок воєн, піратства й работоргівлі. Імовірно, уже наприкінці 7 в. виникла конфедерація дванадцяти міст-держав (Вейя, Тарквінія, Цере, Вольсинія й ін.). Опанувавши біля середини 6 століття родючими землями в Кампанії, а потім і великими території в долині річки По, етруски створили там колонії, також об'єднані у дванадцятиграддя. Відповідно до легенд, етруська династія Тарквініїв правила з 616 по 509 роках до РХ у Римі.

Вплив етрусків поширився майже на всю Італію. Однак конфедерація виявилася політично слабкою через своєкорисливу політику й суперництво окремих міст. Положення ускладнювалося соціальними протиріччями й опором населення залежних областей. Підсилювалася також активність зовнішніх ворогів. Греки в 524 і 474 роках нанесли етрускам поразки під Кумами, поклавши кінець їхньому морському пануванню; римляни близько 509 року вигнали Тарквініїв. Самніти витиснули етрусків з Кампанії, опанувавши в 423 році Капую, паданські володіння етрусків піддалися близько 400 року до РХ навалі галів. Відсутність у етрусків політичної й військової єдності позначилося й у війнах з Римом, у ході яких римляни по черзі підкорили собі найважливіші етруські міста.

Етруська фортеця, знаходиться на території сучасної комуни Багнорегіо провінції Вітербо, неподалік міста Лаціо.

В 396 році до РХ були завойовані Вейї, в 358 році до РХ під римське панування підпав Цере, в 308 році — Тарквіній. З 310 року до РХ почалося підпорядкування середньої й східної Етрурії, після 283 року в залежному від Рима положенні виявилася вся Етрурія.

Протягом двох сторіч етруски зберігали в більшості своїх міст, що перебували на положенні союзних Риму громад, колишній політичний устрій, культові установи й культурну самобутність.

[ред.] Культурний вплив

Етруски вплинули на культурний розвиток Древньої Італії, особливо римлян, для яких вони були зразком у прикладних мистецтвах і будівництві. Від етрусків римляни перейняли ряд особливостей політичної організації, структуру й озброєння армії, знаки влади.

[ред.] Образотворче мистецтво й архітектура.

Етруській музика. Поховання у триклініумі, Тарквінії.

Пам'ятки архітектури представлені залишками храмів, похоронними спорудженнями, міськими стінами, інженерними конструкціями (мости, канали й т.д.). Кріпосні стіни й ворота складалися з добре відтесаних квадрів, щільно підігнаних друг до друга. Застосовувалися клиноподібні арки (ворота в Перузії, сучасної Перуджа), уявні східчасті зводи (склепи 7-6 століть до н. е.), напівциркульні зводи (склепи 3-2 століть). Про розвиток містобудування свідчать залишки прямокутного планування м. Марцаботто біля Болоньї і гипподамового планування (Гипподам) місто Спина. Квадратні в плані житлові будинки мали двох- або чотирьохскатну покрівлю й відкритий дворик. Храми були двох типів: з однієї або трьома целлами. Підняті на високий подіум, вони мали глибокий портик, карниз якого, з багато декорованим фризом, опирався на тосканські колони. Фронтони й скати покрівлі прикрашалися розфарбованою теракотою.
Біля міст збереглися некрополі (Цере сучасна Черветері, Перузія, Тарквинії, сучасна Таркуинія, Клузіум, сучасна Кьюзі, і інші). Псевдокупольні гробниці (7 століття) зустрічаються в північних районах Етрурії, гробниці в печерах, скелястих виступах та інші — біля Вольтерри (3 століття), у вигляді насипного кургану — у некрополі Бандитачча в Черветері, у вигляді розташованого на поверхні ящива із травертину — у західному некрополі Марцаботто. Багато похоронних камер імітували житлові інтер'єри (гробниця « Реголини-Галасси» у Цере, 7 століття).
Пам'ятникам монументального живопису (з 7 століття, період розквіту 6-5 століть) властиві виразність рухів і жестів, підкреслена силуетність фігур, локальний колір (гробниця «Полювання й рибна ловля» у Тарквиниях). У розписах 5-4 століть позначився вплив давньогрецьких зразків (гробниця «Леопардів» у Тарквиниях). Розпису 3-2 століть відбили настрої періоду занепаду Етрурії (гробниця «У Франсуа» у Вульчи). До пам'ятників скульптури ставляться статуї й рельєфи з розфарбованої теракоти, похоронні урни, саркофаги, надгробні стели. Саркофаг мав вигляд кам'яного ящика, на кришці якого містилися зображення подружжя або самотньої фігури із чашею в руці (так званий саркофаг Лариса Пуленеса з Національного музею в Тарквиніях).
Одержав розвиток портрет, примітивні форми якого зустрічаються в антропоморфних урнах. В етрусків було розвинене мистецтво торевтики (бронзові статуетки богів, предмети побуту; і похоронного культу, дзеркала покриті гравіруванням), кераміка буккеро, що імітувала виробу з металу, чорно- і червонофігурна вазопис, виробництво прикрас із золота.

[ред.] Релігія

Одні з небагатьох, що дійшли до наших днів руїни этрусского храму (fanu).

Міфологія й релігія етрусків зробили значне, вплив на римську міфологію й релігію. Очевидно, через етрусків італійські племена Середньої й Північної Італії сприйняли грецький алфавіт. Релігія етрусків носила політеїстичний характер. Верховним богом етрусків був громовержець Тіная. Його оточували 12 верховних богів. Шанувалася також Лаза, богиня долі. Існували й боги домівки – Лара й Пенат. В етрусків були поширені гадання по нутрощах тварин і польоту птахів. Відбувалися жертвоприносини, у тому числі людські. Етруски вірили в загробне життя. По їхніх віруваннях після смерті кожна людина з'являлася перед судом підземного царства, і залежно від своїх земних справ потрапляв у підземний мир (в "пекло") або на небо (в "рай").
У релігії етрусків величезне місце приділялося магічним обрядам, гаданням і тлумаченням різних знамень, що надсилаються богами. Згідно з оповіданням римського оратора й письменника Марка Тулія Цицерона, в етрусків існувала наступна легенда. Якось раз селянин на поле біля міста Тарквіній провів плугом дуже глибоку борозну. Звідти раптово виліз забавний маленький божок по імені Тагес із дитячим обличчям й тулубом, але із сивою бородою й мудрий, як старець, і звернувся до орача із промовою. Той злякано підняв лемент. Збіглися люди, яким Тагес роз'яснив, як слід по нутрощах жертовної тварини передбачати майбутнє. Крім Тагеса, мистецтву прорікання їхнього навчила німфа Вегоя. Вона пояснила, як тлумачити удари блискавок. І вожді веліли записати промови Тагеса й німфи Вегої у священні книги. У наступних книгах були приведені поради по управлінню державою, будуванню міст і храмів. Ці книги переклали на латинську мову ще при царі Тарквінії Древньому. Але й вони, як і твір римського імператора Клавдія по історії етрусків, не дійшли до нашого часу. Оскільки етруській світогляд з його надзвичайним захопленням питаннями загробного життя не приймався римлянам з їхнім формальним і розважливим підходом до релігійних питань, то вони запозичили в етрусків лише науку про пророкування, гадання й знамення як найбільш практичну й, що має прикладне значення, частину їхніх релігійних уявлень. Цю науку етруських жерців - гаруспіків (тих хто ворожили по нутрощах жертовних тварин, особливо по печінці) римляни запровадили у свої релігійні церемонії. Але в особливо важливих випадках у Рим запрошувалися етруські фахівці.

[ред.] Джерела

Харсекин А. И., Про етруську мову, у збірнику: Таємниці древніх письмен, пер. з англійської, німецької, французької й італійської мов. М, 1976;
Паллоттино М., Проблема етруської мови, там же; його ж, Testimonia linguae Etruscae, 2ed., Firenze, 1968; Pfiffig A. J., Die etruskische Sprache, Graz, 1969;
Gеorgiev V., Etruskische Sprachwissenschaft, t. 1 — 2, Sofia, 1970 — 71.
В. П. Нерознак
Ельницкий Л. А., Елементи релігії й духовної культури древніх етрусків, у кн.: Немировський А. И., Ідеологія й культура раннього Рима, Вороніж, 1964;
Залесский Н. Н., Етруски в Сівбу. Італії, Л., 1959;
його ж, До історії етруської колонізації Італії в VII—IV століть до н. е., Л., 1965;
Немировский А. И., Харсекин А. И., Етруски. Введення в етрускологію, Воронеж, 1969;
Аlthеim P., Der Ursprung der Etrusker, BadenBaden, 1950;
В loch R., Les Etrusques, [2 ed.], P., 1956;
Pallottino M., Etruscologia, 5 ed., Mil., 1963;
Henсken H., Tarquinia and Etruscan origins, L., 1968;
Miihlestein H., Die Etrusker im Spiegel ihrer Kunst, В., 1969;
Чубова А. П., Етруське мистецтво, Альбом, М., 1972;
Культура й мистецтво Етрурії. Каталог виставки. Л., 1972;
Pallottino M., Etruscan painting, N. Y., 1956;
Нanfmann G. M. A., Etruskische Plastik. Stuttg., 1956;
В loch R., Etruscan art, Greenwich. 1965 (The pallas history of art, v. 1).