Археологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Археоло́гія (грец. αρχαιος — стародавній, λογος — слово) — наука, що висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яного, мідного (бронзового), залізного віків і почасти пізніших, часів. До цих пам'яток, що називаються археологічними, належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети побуту, мистецтва тощо. З археологією пов'язані епіграфіка — наука про написи, нумізматика —наука про монети, сфрагістика — наука про печатки, геральдика — наука про герби.

[ред.] Походження назви

Термін «А.» з'явився в Греції (4 ст. до н. е.) в розумінні науки про стародавність.

В середньовічній Європі А. майже не розвивалася. В епоху Відродження (15 — 16 ст.) розвиток А. пожвавився в зв'язку з вивченням пам'яток антич. мистецтва. Новий поштовх археол. дослідженням в Зх. Європі дали успішні розкопки м. Помпеї у 18 ст.

В серед. 19 ст. почали вивчати пам'ятки палеоліту.

В 20-х рр. 20 ст. великі археол. дослідження здійснені в Азії — в Дворіччі (розкопки м. Ура) та Індії (розкопки в долині Інду), які дали можливість висвітлити характер шумерської та індійської цивілізацій (4-е тис. до н. е.). На Зх. у 18 і 19 ст. А. мала прогресивний характер, але в епоху імперіалізму більшість її діячів перейшли на службу реакційній буржуазії. Сучасна бурж. А. рясніє реакційними теоріями. Бурж. А., фальсифікуючи хід історичного розвитку, намагається виправдати колоніальний гніт та імперіалістичні війни.

В нашій країні іде в епоху Київської Русі приділялась увага археол. пам'яткам. Літописці (Никон Печерський) у своїх працях посилалися на давні городища й кургани. Одними з перших археол. розкопок на Україні можна вважати розкопки Десятинної церкви в Києві (зруйнована татаро-монголами 1240), що були здійснені Петром Могилою в 30-х рр. 17 ст. з метою будівництва на її місці нової церкви під тією ж назвою. Колекції Оружейної палати і їх опис в 17 ст. свідчать про зародження в Росії уже в той час інтересу до древностей, в першу чергу до зброї та предметів декоративного мистецтва. На поч. 18 ст. Петро І, створюючи музеї в Росії, звернув увагу на потребу збирання і археол. матеріалів. У 1739 В. М Татішев видав одну з перших у світі інструкцій для археол. розкопок. Великого значення надавав вивченню археол. пам'яток М. В. Ломоносов, використовуючи їх у своїх істор. працях. Т. Г. Шевченко називав А. «матір'ю історії»

Я люблю археологію—цю таємничу праматір історії.

Запис у «Щоденнику», Т. Г. Шевченко.

Початок спеціальних археол. досліджень припадає на 2-у пол. 18 і поч. 19 ст., коли до складу Росії були включені райони пн. Причорномор'я, зокрема Пд. України, багаті на античні та скіфські пам'ятки.

У 1763 поблизу сучас. Кіровограда був розкопаний великий скіфський курган, а в кін. 18 ст. розпочалися дослідження залишків старод. грецьких міст і курганів у Криму. В 1830 був розкопаний великий «царський» скіфський курган Куль-Оба біля Керчі.

[ред.] Музейництво

Докладніше у статті: Музейництво

З розгортанням археологічних досліджень була зв'язана організація на Україні ряду музеїв — Миколаївського (1806), Феодосійського (1811), Одеського (1825), Керченського (1826) та Одеського товариства історії і старожитностей (1839). Згодом такі т-ва виникли в Петербурзі (Російське археологічне т-во, 1846), в Москві (Московське археологічне товариство, 1864) і в Прибалтиці.

На поч. 19 ст. почалося вивчення слов. пам'яток та древньоруських міст. Найвизначнішими з них були Десятинна церква і Золоті Ворота в Києві, розкопані в 1824 і 1832—33 рр., та підмосковні слов'янські кургани, перші розкопки яких були проведені 1838. Широкі археол. дослідження в серед 19 ст. привели до утворення в 1859 першої держ. археол. установи— Археологічної комісії, на яку було покладено керівництво археол. дослідженнями в Росії. В 1873 був створений Московський істор. музей, який, поряд з Ермітажем, став найбільшим центром зберігання археол. колекцій. У 1899 був організований Київський істор. музей.

У 1871 була відкрита перша в Росії Гінцівська палеолітична стоянка на Полтавщині, а потім і такі відомі палеолітичні стоянки, як Карачарівська на р. Оці (1877), Костенки І на Дону (1879), Вовчий Грот у Криму (1880), Кирилівська в Києві (1893—1903), Мізинська на Десні (1908—16) та ін. В галузі вивчення неоліту заслуговують на увагу дослідження на Ладозі і 878—82, на Дніпрі, в околицях Києва (1867—88) та відкриття і дослідження комплексу наскельних зображень на Кам'яній Могилі поблизу Мелітополя (1880), частина яких належить до неолітичного часу. Значними були дослідження пам'яток ранньоземлеробської трипільської культури на Україні, відкритої в кін. 19 ст. На поч. 20 ст. були здійснені широкі розкопки курганів епохи мідібронзи на Лівобережжі України, на основі яких В. О. Городцов створив першу періодизацію цієї епохи (ямна, катакомбна і зрубна культури). Визначною пам'яткою нього часу був також розкопаний 1897 відомий Майкопський курган. Як і раніше, продовжувалися дослідження великих і багатих скіфських курганів на Пд. України і на Пн. Кавказі, найзначнішими з яких були Чортомлицький курган (1863) і Солоха (1912) на Нижн. Дніпрі та Велика Близниця (1864) на Тамані. Найвинначнішими пам'ятками лісостепових племен скіфського часу, дослідженими в дореволюційний час, були великі групи курганів у районі Сміли на Черкащині, Оксютин-ські поблизу Ромен, «Часті кургани» на Дону, поблизу Воронежа, а також городиша — Нільське на Полтавщині, Пастирське і Мотронинське на Черкащині. Великих масштабів набрало дослідження пам'яток антич. міст пн. Причорномор'я — Ольвії, Пантікапея, Херсонеса, Тіри та ін. В кін. 19 та на поч. 2С ст. були здійснені розкопки Зарубинецького та Черняхівського могильників культури «полів поховань» на Київщині, слов'янських курганів поблизу Новгорода, слов'янського городиша в Ромнах на р. Сулі, Гніздовського могильника поблизу Смоленська, Чорної Могили в Чернігові і курганів сіверян на Лівобережжі України. В кін. 19 ст. О. А. Спицин здійснив першу спробу висвітлення проблеми розселення древньоруських племен на основі археол. (курганних) матеріалів. Древньоруські пам'ятки досліджувалися в Києві (Киселівка — 1894—98, Десятинна церква — 1907—14), с. Білогородці поблизу Києва (1909—10), на Княжій Горі поблизу Канева (1891—93) та в інших місцях. В кін. 19 та на поч. 20 ст. значні археол. дослідження провадились також в Серед. Азії (елліністичні міста, старод. Самарканд) та Закавказзі (розкопки середньовічної столиці Вірменії — м. Ані).

Значне місце в розвитку дореволюц. А. займали археол. дослідження на Україні. Про це свідчить, зокрема, той важливий факт, що результатам їх вивчення була присвячена робота шести (з 15) Всеросійських археол. з'їздів. А. в дореволюц. Росії, в т. ч. й на Україні, була дворянсько-бурж. наукою і переслідувала цілком виразні класові цілі. Вона зовсім не займалася питаннями історії безпосередніх виробників, приділяючи основну увагу добуванню найбільш коштовних та ефектних старожитностей, шо зосереджувались в імператорських музеях та в приватних колекціях. Значною перешкодою розвиткові А. в дореволюц. час була приватна власність на землю та археол. пам'ятки, що знаходилися в ній. Для їх дослідження потрібні були не лише кошти, але й дозвіл власника землі.

[ред.] Розвиток А. в СРСР

Докладніше у статті: Археологія СРСР

Розвиваючись на ґрунті вчення марксизму-ленінізму про суспільно-економічні формації, А. в СРСР перетворилася в справжню історичну науку. Рад. влада створила необхідні матеріальні умови для розвитку А. Надзвичайно зросли масштаби археол. досліджень після Великої Вітчизн. війни 1941— 45, особливо в районах великих будов. Кількість археологічних пам'яток, виявлених і досліджених за цей період, обчислюється сотнями. Характерним для радянської А. є комплексне вивчення пам'яток археологами, палеонтологами, геологами. На основі дослідження археологічних знахідок одержано нові дані про автохтонність східних слов'ян, про високий рівень матеріальної культури і економічні зв'язки Київської Русі з сусідніми країнами. Розвитку А. в СРСР сприяє також те, що всі археол. пам'ятки згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР від 14 жовт. 1948

«Про заходи поліпшення охорони пам'яток культури» оголошені всенарод. власністю і перебувають під охороною держави. їх дослідження провадяться лише спеціалістами з дозволу АН СРСР та академій наук союзних республік. Самовільні розкопки археол. пам'яток в СРСР заборонені.

Першою рад. науковою археол. установою в СРСР була створена декретом 1919 на базі кол. Археологічної комісії Державна академія історії матеріальної культури, реорганізована 1937 в Ін-т історії матеріальної культури АН СРСР. В академіях наук союзних республік існують інститути А. або сектори А. Більше 500 музеїв у всіх областях і республіках мають археологічні відділи. Наукові співробітники музеїв ведуть археологічні дослідження, використовують археологічний матеріал для культурно-освітньої роботи.

Значних результатів досягла в своєму розвитку радянська А. на Україні. Після встановлення Рад. влади і утворення АН УРСР в її системі була створена Комісія для складання археол. карти України. Згодом вона була реорганізована в Археологічну комісію (1921), на базі якої в 1923 був створений Всеукраїнський археологічний комітет (ВУАК). Він очолював і координував усю археол. діяльність на Україні. У 1921 в системі АН УРСР був створений Кабінет антропології і етнології, який зосередив свою діяльність на вивченні ранніх пам'яток первіснообщинного ладу В діяльності цих установ були значні помилки методичного та ідейного (буржуазно-націоналістичного характеру).

У 1934 в системі АН УРСР був заснований Ін-т історії матеріальної культури, реорганізований 1938 в Ін-т археології, який став центральною науково-дослідною установою по керівництву археол. дослідженнями в Українській РСР. Ін-т археології видає ряд наук, серій («Археологія», «Археологічні пам'ятки УРСР», «Краткие сообщения Института археологии») та окремі монографії, в яких висвітлюються результати археол. досліджень на Україні. Підсумки археологічних досліджень та проблемні питання А. обговорюються на республіканських наукових конференціях, в яких беруть участь вчені, працівники музеїв і вузів України, представники громадськості.

[ред.] Археологічні установи

Докладніше у статті: Археологічні установи України

Археол. дослідження на Україні провадили і провадять також багато інших наук. установ (Одеська комісія краєзнавства, Одеське археологічне т-во, Інститут суспільних наук АН УРСР), музеї (Київський, Харківський, Львівський, Дніпропетровський, Чернігівський, Одеський, Уманський, Житомирський, Ізюмський та багато ін.), виші (Харківський, Одеський ун-ти та ін.) та наукові товариства. В співдружності з укр. археологами археол. дослідженнями на Україні займаються археологи Москви та Ленінграда. У зв'язку з цим територія Української РСР в археол. відношенні є одним з найповніше вивчених районів СРСР.

За роки Рад влади в СРСР, в т. ч. і в Українській РСР, виросли висококваліфіковані кадри археологів. У процесі зростання і перетворення А. в марксистсько-ленінську історичну рад. науку був переборений ряд антинаукових тенденцій. Зокрема, деякі вчені, Захопившись «новим вченням» акад. М. Я. Марра про мову, недооцінювали розробки теоретичних питань в А., провадили археологічні дослідження ізольовано, не враховуючи досягнень історичної науки в братніх республіках тощо.

Нині радянська А. успішно розвивається, маючи міцний методологічний фундамент для глибокого вивчення історії суспільства на основі пам'яток матеріальної культури.

[ред.] Методи археології

Докладніше у статті: Методи археології

Археологія вивчає історію суспільства за матеріальними останками життя і діяльності людей — матеріальним пам'ятникам. ослідовність робіт полягає в попередньому аналізі місцевості, розкопках, класифікації, датуванню й інтерпретації знахідок.

З 1958 використовується метод радіовуглецевого датування для визначення віку археологічних шарів і знахідок.

[ред.] Дивись також

[ред.] Література

Ця стаття створена за матеріалами першого видання УРЕ.
Текст може містити радянську пропаганду, бути заідеологізованим, застарілим тощо.

Нариси стародавньої історії Української РСР. К., 1957;
Очерки истории СССР. Первобыітнообшинный строй и древнейшие государства на территории СССР. М., 1956;
Очерки истории СССР. Кризис рабовладельческой системы и зарождение феодализма на территории СССР. III—IX вв. М., 1958;
Ефименко П. П. Первобытное обшество. К., 1953;
Шовкопляс І. Г. Археологічні дослідження на Україні (1917—1957). К., 1957;
Пассек Т. С. Периодизации трипольских поселений (III—II тысячелетие до н. э.) М.—Л., 1949;
Античные города Северного Причерноморья. Очерки истории и культури, т. 1. М.—Л., 1955;
Третьяков П. Н. Восточнославянские племена. М., 1953;
Рыбаков Б. А. Ремесло древней Руси. М., 1948.