Замойський Ян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Замойський Ян (1541-1605) — так званий великий гетьман, видатний польський державний діяч.

Кальвінізм, що робив у той час великі успіхи серед шляхти, знайшов собі прихильника в особі батька Яна, Станіслава Замойського, каштеляна холмського, що виховав свого сина також за законами цієї релігії. У 1560 р. Станіслав Замойський відправив сина за кордон для закінчення освіти. Побувавши в Парижі та Страсбурзі, він віддався в Падуе старанному вивченню латинської мови і юриспруденції. Результатом його занять був твір "De Senatu Romano". Цілком ймовірно, під час перебування в Італії в його релігійних переконаннях почав відбуватися переворот, що незабаром привів його до переходу в католицизм. Повернувшись на батьківщину, він поступив працювати секретарем у королівську канцелярію, упорядкував державний архів й мав нагоду ґрунтовно познайомитися при цьому з державними законами Польщі, а також з різними важливими політичними документами. Під час міжцарів'я 1572 р. Замойський почав відігравати роль на з'їздах і сеймах. Після обрання на польський престол короля Генріха Анжуйського в числі послів до нього був відправлений і Замойський, що був у той час старостою белзьким. Йому вдалося здобути прихильність Генріха, що подарувало йому багате Книшинське староство. Під час другого міжцарів'я Замойський став на чолі партії пястовців, тобто бажаючих бачити у ролі короля поляка. Перехід його в ряди прихильників обрання Стефана Баторія пояснюється тим, що польська корона віддавалася останньому під умовою одруження із сестрою покійного короля Сигізмунда-Августа — Ганною, єдиною на той час представницею колишнього польського королівського будинку. Ім'я Замойського тісно зв'язане з царюванням Баторія, для якого він був неоціненним помічником за своєю енергією, нелюбовью до магнатів та великою популярністю серед шляхти. Новий король поспішив зробити Замойського віце-канцлером, а потім канцлером і коронним гетьманом. Замойський користувався тепер небувалою в Польщі владою й значенням. До того ж він поріднився із самим королем, вступивши в третій шлюб із племінницею Баторія, Гризельдою (1583).

Замойський був душою всіх проектів внутрішніх перетворень у Польщі, а також брав активну участь у військових походах Баторія. Зі смертю останнього положення Замойського стало важким, тому що він мав масу ворогів серед магнатів; особливо ненавиділи його Зборовські. Проте йому вдалося в період третього міжцарів'я провести обрання Сигізмунда, королевича шведського, що походив по матері від Ягеллонів; обраного другою партією в королі польські ерцгерцога австрійського Максиміліана Замойський розбив у битві під Бичіне (1588) і взяв у полон. З першої ж зустрічі із Сигізмундом III Замойський відчув до нього антипатію і незабаром зовсім з ним розійшовся. Зовнішній політиці короля, що знаходився під впливом Австрії, Замойський не тільки не співчував, але, вважаючи її пагубною для Польщі, якомога активніше їй протидіяв. Зі своєї сторони, король заважав Замойському у реалізації його планів. Проекти Замойського про видання закону щодо порядку обрання королів, так само як і щодо рішення справ на сеймах більшістю голосів, не зустріли підтримки. Він втратив свій колишній вплив, але на військовому поприщі йому вдалося зробити Польщі ще ряд великих послуг. Два походи його в Молдавію (у 1595 і 1600 р.) призвели до зміцнення впливу Речі Посполитої у цій країні. У 1601 і 1602 р. Замойський брав участь у кампанії проти повсталих воєвод, із блискучим успіхом. Чимало старань приклав Замойський і для розвитку наук. Він активно допомагав Баторію в запрошенні в Польщу відомих європейських учених. З багатьма вченими й письменниками він знаходився в добрих відносинах, любив себе оточувати ними і робив їм заступництво. У 1580 р. на місці свого рідного гнізда Скоковки Замойський заснував м. Замость та улаштував там у 1594 р. академію за зразком італійських університетів. Процвітати вона не могла, так як не мала належних засобів існування. Католицька реакція, що охопила Польщу в період царювання Баторія, знайшла в особі Замойського сильну опору. Він увів єзуїтів навіть у свій будинок, що звернули другу дружину його Христину (уроджену Радзивілл) із протестантизму до католицизму.