Кузня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Кузня - приміщення для обробки металів способом горячого кування. Кузні зазвичай зрубні, вкриті ґонтом або дошками будівлі, в яких були горно, закріплене на вертикальній колоді кувадло, точило, корито з водою для гартування та охолодження виробів, стояк для підковки чобіт. Біля кузні влаштовувалось пристосування для шинування коліс, а також інколи стовп для прив'язування коней під час підковування.

Традиційний інструмент коваля складався з великих молотів та малих молотків, обценьків, рубил, пробійників і т.і. Наприкінці XIX ст. з'явились гайкові ключі, ключі для нарізання різьби, пили-ножівки, розточки, лещата, ножиці для металу тощо. Цікаво звернути увагу, що головні знаряддя кузні - міх, кувадло, молот, кліщі - мають слов'янські назви, а вдосконалений інструмент має німецькі назви - труба, мутра, шрубстак, обценьки, шнейдиз. Це вказує на те, що вдосконалення ковальської техніки з'явилось в Україні з Заходу.

[ред.] Джерела

• Українська минувшина. Історико-етнографічний довідник. Київ. 1994.