Литвини
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Литвини - вживалося до різних груп. але завжди це були мешканці північних земель, прямо, або опосередковано пов'язаних з територією Білорусі.
Зміст |
[ред.] Литвини - українська назва білорусів
Поширена Україні стародавня назва білорусів - "литвини". Досі ми можемо зустріти багато вихідців з Білорусі з прізвищами: Литвин, Литовченко, Литвинов, Литвинчук.
Згідно Статуту (особливо 1588р.) посади могли займати особи «давніх продков того Велікого князства Літовского урожоний літвін, русін і жамойт». Де литвин - етнічний білорус, русин - українець, жамойт - литовець (жмудь).
[ред.] Литвини - балтійський народ
Згідно з літописними джерелами були близьки Ятвягам, іншому балтомовному народу. Разом з ними займали басейни рік Вілія, середнього і горішнього Немана і місцями середнього Західного Бугу. Згідно літопису черезь їх земль приблизно у 500-600 роках пройшли з польської Померанії Ільменські Словєнє, Псковські і Окські Крівічі. По дослідженню Віктора Вераса багато назв річок у Псковії і Новгородщині співпадають з назвами річок Ятвягії і Литви, що мають балтомовне походження.
[ред.] Литвини - громадяни Великого князівства Литовського
Руські землі складали 90 % території князівства. Офіційна мова була давньобілоруською. Застосовусалася в Україні до всіх мешканців князівства незалежно від національності.
[ред.] Литвини (Литвяки) - етнографічна частина українців
Етногеографічна група українців поряд з іншими: гуцули, бойки, лемки і поліщуки.
[ред.] Етнічна територія
Нині литвини живуть на крайній півночі України по обох боках Десни в середній її течії та по ряду її приток (річки Івотка, Свірж, Бичиха, Знобівка (Зноб) і Смяч). Сіверщина - територія формування литвинів на схід від Десни, включає не лише північно-східні частини Сумщини та Чернігівщини, але й ряд суміжних з Україною районів Гомельської області Білорусі й Орловської, Брянської та Курської областей Росії. Північно-східна межа цієї території пролягає приблизно вздовж річки Знобівки по кордону з Росією. Повертаючи на південь, межа розселення литвинів іде вздовж залізниці від Середини-Буди до Ямполя і через села Білиця, Антонівка, Івот уздовж річки Івотки тягнеться на захід до Десни й села Погрібки. На правому боці Десни вона пролягає поблизу Сосниці, Мени, Березни та Ріпок, повертаючи на північ у бік Гомельської області Білорусі. Точне визначення західних і північних меж потребує додаткових досліджень. Згідно праць О.Шафонського і Я.Марковича у ХVІІІ столітті територія, яку на Гетьманщині називали Литвою, а населення її - литвинами, простягалася в бік Білорусі і Росії далі, аніж тепер.
[ред.] Походження назви
Походять з племені Сіверян. Зміну назву "литвини" завдячують державно-політичним чинникам від довшого перебуття Сіверщини інші українські землі, у складі Великого князівства Литовського, що зумовило відрив її на певний час від України і більшу збереженість у її населення культурно-побутової й мовної архаїки. Як свідчить словник української мови П.Білецького-Носенка (1843 р.), ще в середині ХІХ століття під Литвою розуміли частину України від Десни до Смоленської губернії і Білорусі.
Поет-чернець Климентій Зиновіїв припустив, що литвини, за стародавнім поганським звичаєм працювали в неділю, а відпочивали в п'ятницю.
[ред.] Походження етнічної групи
У давньоруську добу Сіверщина була досить залюднена. На її території виявлено залишки численних поселень і могильників ІХ-ХІІ століть. Саме на цих теренах чинився опір степовим кочовикам половцям. Новгород-Сіверський князь Ігор 1183 року здійснив проти них перший, а 1185 року - другий похід, який закінчився, як відомо, невдачею. У Середньому Наддесенні кілька сіл відомі ще з тих часів. На правому березі Десни одним з них є село Шептаки. Можемо стверджувати, що основна маса сільського населення краю є етнічно стабільною з І тисячоліття нашої ери. Поліське Наддесення найменше потерпіло від татаро-монгольської навали ХІІІ століття, вона не внесла помітних змін до етнічного складу його сільської людності, яка в умовах Полісся мала змогу сховатися від ворожої кінноти в пралісах та болотах.
Литвини Чернігівщини - це аборигенне "руське" населення, що внаслідок замкненості сільського життя в минулому й віддаленості від великих адміністративно-політичних і промислових центрів, головних комунікаційних сполучень у новий час залишалося сталим у генетичному відношенні принаймні з часів Київської Русі. Вони стійко зберігали аж до початку ХХ століття "руську" самосвідомість. Перебуваючи на периферії і водночас перехресті формування східнослов'янських народів, вони називали себе "рускімі". При цьому категорично відмежовувалися від росіян ("кацапів", "москалів" - у їхній мові). До назви "литвини" ставилися негативно, вважаючи її образливою. Українська свідомість, як і самоназва "українці", остаточно утвердилася серед жителів півночі України в 20-ті роки ХХ століття.
[ред.] Джерела
[ред.] Литвини у білоруській думці
У сучасній Білорусі поширена думка, що білоруси то є справжні Литвини, а литовці - Жмудь.[[Категорія:Історія України]
