Білоруси
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Білоруси | |
|---|---|
 |
|
| Загальна кількість | 9-10 млн. |
| Найбільші розселення | Білорусія: 7 904 600 Росія: |
| Мова | білоруська |
| Релігія | переважно православні, близько 25% - католики. |
| Етнографічні групи | Індоєвропейці |
Білору́си (самоназва — бєларуси)(історичний етнонім: литвини) — східнослов’янський народ, який переважно проживає на території сучасної Білорусі за винятком Берестейщини, Пінщини і правобережжя ріки Прип'ять.
Живуть також в Росії (північно-західна частина Брянщини, Смоленщина і південь Псковщини. Також відомі колонії біларусів у Сибіру), Вілянський край у Литві, Латвії, Естонії, на Україні, в Казахстані, в Бєластоцькому краї у Польщі, в США , Канаді, Аргентині, Австралії, Великобританії, Франції і ін. Загальна чисельність близько 10 млн. чоловік.
Зміст |
[ред.] Етнонім
Білоруська етнічна спільність складалася в 14-16 століттях. Назва білоруси, білорусці сходить до топоніма Біла Русь, який в 14-16 століттях застосовувався по відношенню до Вітебщини і північного сходу Могилівщини, а в 19 - початку 20 століття охоплював вже майже всю територію етнічних білорусів.
У 14-16 століттях західна частина майбутніх Мінської і Вітебської губерній, Гродненщина (виключаючи Брестчину) називалася Чорною Руссю, а південна болотиста і лісиста рівнина — Поліссям. Форма сучасної назви — білоруси — виникла в 17 столітті. В цей же час з'явилася назва для білорусько-українського населення — полішуки. Одночасно існували етноніми литвини, русини, руські. Як самоназва етнонім білоруси набув широкого поширення лише після утворення Білоруської РСР (1919).
На Україні відомі назви білорусів — литвини, хацюни.
[ред.] Мова
Білоруси розмовляють білоруською мовою слов'янської групи індоєвропейської сім'ї. Розрізняються південно-західний, північно-східний діалекти, так звані поліські говори. Поширені також російська, польська, литовська мови. Писемність на основі кирилиці.
[ред.] Релігія
Віруючі білоруси — переважно православні, близько 25% — католики.
[ред.] Історія
[ред.] Походження
Білоруси є автохтонами Білорусі. Основу білоруського етносу склали східно-слов'янські племена кривичів, дреговичів, а також частково радимичів і деревлян. Важливу роль у формуванні білорусів як етносу відіграли балтійські народи, насамперед литовські племена.
[ред.] Формування
Формування білоруської етнічної спільності відбувалося в умовах конфесійних суперечностей між православ'ям і католицтвом, полонізації в епоху Речі Посполитої і русифікації у складі Росії, до якої білоруські землі відійшли в результаті трьох розділів Польщі (1772, 1793, 1795). До кінця 17 століття стародавньо-білоруська мова була витиснена з суспільного життя польською. Публікації на літературній білоруській мові, що створювалася на основі живої розмовної мови, з'явилися лише в 19 - початку 20 століття. Сам факт існування білорусів як самостійної етнічної спільності ставився під сумнів, білорусів намагалися представити частиною росіян або поляків. В результаті конфесійної роз'єднаності, політики церкви і держави самосвідомість білорусів часто підмінялася уявленням про конфесійну приналежність. Нерідко вони називали себе "католиками" або "православними", а часто "тутейшими", тобто місцевими. В кінці 19 століття посилюється процес формування національної самосвідомості білорусів.
При загальній однорідності білоруської культури сформувалися її регіональні відмінності. Виділяється шість історико-етнографічних районів:
- Поозір’я (північ),
- Подніпров’я (схід),
- Центральна Білорусія,
- Понемання (північний захід),
- Східне Полісся,
- Західне Полісся.
Після створення Білоруської РСР відбулися радикальні зміни у функціонуванні білоруської мови, виробленні літературних норм. Проте в післявоєнний період його функції різко скоротилися, більша частина білорусів перейшла на російську мову у всіх сферах суспільного життя. У 1988 в білоруських школах навчалося лише 14% всіх школярів. Відбулися серйозні зміни не тільки в мовній поведінці, але і в менталітеті білорусів. Для деякої частини білорусів характерне байдуже відношення до національної культури. У Республіці Білорусь (проголошена в 1991) вживається заходам для відродження білоруської мови і культури.
[ред.] Заняття
Традиційні заняття Білорусів — землеробство, тваринництво, а також бджільництво, збирання. Вирощували озиме жито, пшеницю, гречку, ячмінь, горох, льон, просо, коноплі, картоплю. На городах садили капусту, буряк, огірки, цибулю, часник, редьку, мак, моркву. У садах — яблуні, груші, вишні, сливи, ягідні чагарники (агрус, смородину, ожину, малину і ін.). Пануючою системою землекористування на початку 20 століття було трипілля, у малоземельних — двопілля.
Основні орні знаряддя — соха (поліська, або литовська, вітебська). Використовували також рало, сошку. Для боронування застосовувалася плетена або в'язана борона і більш архаїчна борона-суковатка. З кінця 19 століття з'явилися залізні плуг і борона. Знаряддя збирання врожаю - серпи, коси, вила, граблі. Зерно сушили в зрубових приміщеннях — осетях або євнях. Для обмолоту використовували ціп, круглу колоду. Зерно зберігали в коморах і клітях, картопля - в льохах, склепах.
У тваринництві велику роль грало свиноводство. Розводили також велику рогату худобу. По всій території Білорусії поширено вівчарство. Конярство найбільш розвинено на північному сході. Повсюдно збирали в лісі ягоди, гриби, заготовлювали кленовий і березовий соки. У річках і озерах ловили рибу.
Одержали розвиток промисли і ремесла — виготовлення рогож, землеробських знарядь, обробка шкір, овчини, хутра, виготовлення взуття, транспортних засобів, меблів, керамічного посуду, бочок і домашнього начиння з дерева. Особливе значення мало виготовлення декоративно-прикладних виробів з текстильної сировини і шкіри, виробів з народною вишивкою. Окремі види промислів і ремесел зберігалися , але багато зникло. Останніми роками почали відроджуватися плетіння з соломки, виготовлення поясів, вишивка одягу і ін.
[ред.] Поселення та житло
Основні типи поселень білорусів — вьоска (село), містечка, застінки (поселення на орендованій землі), виселки, хутори. Найбільшого поширення набули села. Історично розвинулося декілька форм планування поселень:
- скупчена (безсистемна), була найбільш поширена на північному сході, особливо в шляхетских околицях.
- лінійна (рядова). Лінійне планування (садиби розташовані уздовж вулиці з однієї неї сторони) на всій території Білорусії широкого поширення набула в 16-17 століттях. Число будинків в поселенні — від 10 до 100 (переважно в Поліссі).
- вулична і ін. У сучасних селах переважає вуличне планування, будинки розташовуються уздовж доріг з обох боків, торцем до дороги.
Селянський двір складався з хатини, комори (кліті), навісу для дрів (паветки), сарая для худоби (хляви), сарая для сіна (евня, осеть). Виділяється три основних типу планування садиб:
- віночний — весь комплекс житлових і господарських споруд утворює квадрат або прямокутник, всі будови пов'язані один з одним;
- погонний — житлові і господарські споруди утворюють ряд в декілька десятків метрів;
- незв'язані будови (з'явився недавно, частіше зустрічається в Мінській, Брестській і Гродненській областях).
У післяреволюційний час відпала необхідність в деяких господарських спорудах, наприклад, приміщеннях для обмолоту зерна, утримання коней, волів і др.; ліквідація їх привела до трансформації традиційного планування в дворядну погонну, Г-подібну і з незв'язаними будовами.
Традиційне житло Білорусів еволюціонувало від землянки до однокамерних, пізніше багатокамерних споруд. На початку 20 століття основними типами були 1-2-3-камерні зроблені з колод будови з двоскатним, рідше чотирьохскатним дахом, покритою соломою, дранкою, дошкою; переважаюче планування: хатина + сіни і хатина + сіни + камора (кліть). Поступово третя будова придбала житлову функцію: хатина + сіни + хатина; ускладнилося внутрішнє планування, виділилися окремі приміщення. Внутрішнє планування було стійке - піч розміщувалася в правому або лівому кутку від входу і гирлом повернена до довгої стіни з вікном. У протилежному кутку по діагоналі від печі знаходився червоний кут (кут, покуть), почесне місце в будинку. Там стояв стіл і знаходилася ікона. Уздовж стін розміщувалися лавки. Від печі уздовж глухої стіни були помости — нари. Пізніше з'явилися ліжка. Біля дверей стояли невеликі лавки (услони). На стіні на кухні — полиця для посуду. Інтер'єр оформлявся різними мереживами, домотканими скатертинами, ручниками і покривалами, килимами і ковдрами. Декоративно-архітектурні орнаменти прикрашали житло із зовнішньої сторони. Еволюція сучасного житла білорусів виразилася в зростанні будинків-пятистінок, появі цегляних, нерідко двоповерхових будинків, часто з водопроводом, газом.
[ред.] Сім'я
У 19 столітті багато селян жили великими сім'ями — батьківськими (включали батьків, неодружених дітей, одружених синів, невісток і внуків) і братськими (з братів і їх сімей). Процес розпаду великих сімей завершився в кінці 19 століття; стали переважати проста нуклеарна сім'я і складна, розширена, в яку окрім шлюбної пари з дітьми або без них входили ще і батьки подружжя. Було поширене примачество. У 19 і навіть на початку 20 століття в селі зберігалися елементи громадської організації — взаємодопомога односельців в роботі — талока, сябрини. Багато важливих справ розв'язувалися на сільському сході, в якому брали участь голови сімей (гаспадар). На сході вибирали старосту, призначали опікунів, обговорювали сімейні конфлікти і ін.
[ред.] Обряди
З сімейних обрядів найбільш барвистим було весілля. Весільні обряди можна підрозділити на передвесільні (сватання, заручини); власне весілля (суборна субота, печення короваю, посад, зустріч дружин молодих, зведення молодих, ділення короваю). Найбільш важливими вважали посад нареченої і жениха, викуп коси, ділення короваю і ін. Багато традиційних обрядів, в скороченому вигляді або переосмислені, збереглися і в сучасному весіллі Білорусів, багато хто відтворюється в ігровій формі. Головний момент пологових обрядів - розбивання горщика, пригощання бабиною кашею, катання бабці-повитухи на бороні, санях, конях. Похоронний обряд включав ряд архаїчних елементів — поминальна трапеза з обов'язковою кутею, запалювання свічок і ін.
Великою різноманітністю відрізняється календарний обрядовий цикл. Напередодні Різдва влаштовували вечерю (пісну), обов'язкове блюдо — ячмінна каша. Дівчата ворожили про свою долю. Співали калядки і щедровки. У другий день Різдва група молоді, вбравшись Козою, Ведмедем, Конем і ін., обходила будинки сусідів і виконувала величальні пісні (калядки). На масляницю пекли млинці, каталися на конях, проте масленичні обряди білорусів були менш розвинені, чим у росіян або українців. Зустріч весни наголошувалася співом веснянок. З східнослов'янських народів обрядовий характер зустрічі весни найдовше зберігався у білорусів.
Національну специфіку складали волочебні пісні, які у білорусів були поширеніші, чим у росіян і українців. Вони виконувалися на Паску під час обходу дворів волочебниками (дорослі чоловіки), що бажали господарям урожаю, багатства в будинку. На другий день Великодня водили хороводи. Особливий пласт народної поетичної творчості представляє купальска поезія. Це свято зберегло найбільш архаїчні риси. У ніч на Івана Купалу палили багаття, хлопці і дівчата стрибали через них, шукали чудодійну квітку папороті, купалися, ворожили, пускали вінки по воді і ін. Збереглося багато купальских пісень. Широко поширені дожинки. Плели дожинковий вінок, прикрашали останній сніп, влаштовували святкову трапезу. Дожинки супроводжувалися особливими піснями.
[ред.] Національний одяг
Традиційний комплекс чоловічого одягу складався з сорочки, наговиць (поясний одяг), безрукавки (камізельки). Сорочку носили навипуск, підперізувалися кольоровим поясом. Взуття — личаки, шкіряні постолы, боти, взимку валянки. Головні убори — солом'яний капелюх (бриль), валяна шапка (магерка), взимку хутряна шапка (аблавуха). Через плече носили шкіряну сумку. У чоловічому костюмі переважав білий колір, а вишивки, прикраси були на комірі, внизу сорочки; пояс був різноколірним.
Жіночий костюм різноманітніший, з вираженою національною специфікою. Виділяються чотири комплекси: із спідницею і фартухом; із спідницею, фартухом і гарсетом; із спідницею, до якої пришитий лиф-гарсет; з паневой, фартухом, гарсетом. Два перших відомі по всій території Білорусії, два останніх в східних і північно-східних районах. Є три типу сорочок: з прямими плечовими вставками, туникообразна, з кокеткою; велика увага приділялася вишивкам на рукавах. Поясний одяг - різноманітного фасону спідниці (андарак, саян, палатняник, літник), а також паневи, фартухи. Спідниці - червоні, синьо-зелені, в сіро-білу клітку, з подовжніми і поперечними смугами. Фартухи прикрашалися мереживами, складками; безрукавки (гарсет) — вишивкою, мереживами.
Головний убір дівчат — вузенькі стрічки (скидочка, шлячок), вінки. Заміжні жінки прибирали волосся під чіпець, надягали полотенчатый головний убір (намитка), хустку; існувала безліч способів їх зав'язувати. Щоденне жіноче взуття — личаки, святкова — постоли і хромові боти. Верхній чоловічий і жіночий одяг майже не відрізнявся. Її шили з валеного нефарбованого сукна (свита, сярмяга, бурка, латушка) і дубленої (казачина) і недубленой (кожух) овчини. Носили також каптан, кабат. У сучасному костюмі використовуються традиції національної вишивки, крою, колірної гамми.
[ред.] Кухня
Див.докладніше статтю: Білоруська кухня
Традиційна кухня білорусів включає різноманітні блюда з борошна, круп, овочів, картоплі, м'яса і молока. Способи збереження продуктів — сушка, квашення, соління. У живленні велику роль грали дикорослі рослини — щавель, цибуля лугова, польовий часник, кропива і ін. Найбільш стародавній вид рослинної їжі — каші з ячмінних зерен, проса, вівса, ячної і гречаної круп. Каші з ячмінних зерен (кутя, гущавина) зберігаються і зараз як обрядові на родини, поминання. З борошна (переважно житнього) готували рідкі і напіврідкі блюда: квашені — солодуха, кваша, кулага і неквашені — калатуша, затерла, галушки, макарони, куліш, маламаха. З вівсяного борошна — киселі, жур, толокно.
Основу повсякденного живлення складав хліб (житній, рідше пшеничний). Його пекли переважно з кислого тіста з різними добавками — картоплею, буряком, з жолудями, половою і ін. залежно від достатку в сім'ї. З хлібного тіста пекли різні коржики — скавародники, праснаки, коржі; у свята — пироги. Традиційна їжа білорусів - млинці з житнього, пшеничного, гречаного борошна. Один з основних продуктів харчування білорусів — овочі. Горох і боби тушили; капусту, буряк, брукву, огірки солили; ріпу, моркву — парили і пекли. З овочів варили рідкі блюда — ботвинья, холодник, борщ. З другої половини 19 століття міцні позиції в живленні зайняла картопля. Відомо більше 200 блюд з картоплі - печений, відварний, смажений, тушкований, пюре, коми, бабця або дранка, галушки, чаклуни, млинці, гульбишники, оладки, суп, запіканки, пиріжки і т.д. Молоко частіше уживається в кислому вигляді; сир і особливо масло, сметана — в обмеженій кількості. М'ясо і м'ясні продукти використовувалися переважно у складі блюд, частіше вживали свинину, баранину, м'ясо свійської птиці, рідше яловичину. З напоїв відомі березовий сік, медовий, хлібний, буряковий кваси.
Обрядова їжа: коровай на весіллі; фарбовані яйця, булки, паска, ковбаси на Паску; кутя, млинці, киселі на поминаннях; бабина каша на родини; млинці на масницю; кулага на Івана Купала і ін.
Традиції харчування значною мірою зберігаються і зараз. У раціоні переважають блюда з картоплі, млинці, каші, молочні блюда. Збільшилося споживання м'ясних продуктів, соняшникової олії. З'явилися блюда, запозичені у інших народів, — шашлик, бефстроганов, плов, гуляш, пільмені і ін. Зросла роль привезених напоїв — чаю, какао, кави. Зникли з вживання коноплі, льняне сім'я, деякі блюда з борошна — солодуха, кулага, толокно, борошняні киселі.
[ред.] Фольклор
У фольклорі білорусів представлений широкий спектр жанрів — казки, легенди, перекази, прислів'я, приказки, загадки, заговори, календарна і сімейна обрядова поезія, народний театр і ін.
У легендах, переказах, биличках знайшли віддзеркалення дохристиянські уявлення білорусів про походження світу. Багата пісенна творчість білорусів. З музичних інструментів популярні були батлейка, басетля, жалійка, ліра, бубон і ін.
[ред.] Білоруська діаспора
[ред.] Білоруси в Україні
Загальна численність білорусів в Україні за даними перепису 2001 року становила 275 763 чол. (439 900 у 1989р).
[ред.] Історія
Найдавніші поселення знаходяться у смузі україно-білоруської етнічної території (Рокитнівський район, Рівненська область). Значна кількість білорусів переселилась із Білорусіїу східні райони Українського Полісся і на Слобожанщину після першого поділу Польщі. В кінці ХVІІІ — на початку ХІХ ст у Північному Причорномор'ї виникає ряд військових поселень з білорусів у зв'язку з необхідністю захищати південні землі від турецько-татарських нападів ( села Бармашове, Явкіне, Малеєвка та ін.). Ці села були засновані вихідцями з Бобилецького повіту Могильовської губернії, звідки вони були переселені під час Вітчизняної війни 1812 року у зв'язку зі створенням на місцях їх мешкання військових поселень Єлецького мушкетерського полку.
Ряд білоруських селян, як і бобилецьких, було переселено примусово, однак в числі небагатьох переселенців вони одержали права іноземних колоністів. Підставою тому було намагання царського уряду розвантажити перенаселені північні губернії. Під приводом, що:
"наши колонисты полезнее ещё могут быть, нежели иностранные"
з Смоленської губернії у 1807-1812 роках було переселено 3002 чоловіки до Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Переселенці отримували кошти на переїзд "до перших жнив" і повне облаштування на новому місці, по 15 десятин землі на кожну особу чоловічої статі і звільнялися від сплати податків на новому місці протягом 5 років. Вони заснували чотири села — Бельманка, Гайчул, Темрюк і Гусарське. Поступово цих "колоністів" обмежили в правах, оскільки вільних земель залишалося все менше.
Виникнення інших білоруських поселень півдня пов'язане з розвитком капіталістичних стосунків, відносним аграрним перенаселенням у білоруських губерніях (так виникло с.Сурсько-Литовське у Дніпропетровській області) і з міграцією білоруського населення у промислові центри в радянський час.
Сьогодні більшість населених пунктів, в яких живуть білоруси, відрізняються етнічно мішаним складом.
[ред.] Відомі білоруси
- Ковалевська Софія — математик.
- Громико Андрій Андрійович — міністр іноземних справ СРСР (1957-1985рр)
[ред.] Див. також
[ред.] Посилання
- (бiлор.)Мядзведзеў А.М. Да пытання аб паходжанні беларусаў (па дадзеных археалогіі і мовазнаўства)
- (рос.)В.Н.Топоров. Значение белорусского ареала в этногенетических исследованиях
- (рос.)Белорусы
- (англ.)етнографія
| Сучасні слов’янські народи | ||||
|---|---|---|---|---|
| Західні слов’яни | ||||
| кашуби • лужичани • поляки • словаки • чехи | ||||
| Східні слов’яни | ||||
| білоруси • росіяни • українці | ||||
| Південні слов’яни | ||||
| болгари • боснійці • македонці • серби • словенці • хорвати • чорногорці | ||||
