Маркевич Андрій Миколайович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Маркевич Андрій Миколайович (21 листопада 1830 р. — † 24 березня 1907 р., Петербург) — український громадський діяч, етнограф, правник, філантроп i музикант.
Народився на Полтавщині, син Миколи Маркевича від шлюбу з Уляною Олександрівною Ракович (1809-1893), сестра якої була дружиною відомого російського літератора Павла Анненкова.
Працював юристом у Петербурзі (голова Петербурзької судової палати), дійсний статський радник, статс-секретар імператора, кавалер ряду імператорських орденів, сенатор.
Його стараниями засновано музичне товариство в Петербурзі, основною метою якого було поширення музичної освіти в Росії.
Маркевич був помічником президента Імператорського Філантропічного Товариства і віце-президентом Російського Музичного Товариства. За його ініцативою створено 20 відділень товариства, зокрема в Xapкoвi, Києві, Одесі, та музичні школи при них.
Разом з А.Рубінштейном був засновником Петербурзької конссрваторії.
Завдяки стараниям Маркевича 1866 року було затвердженно «Статут музичних училищ», а консерваторії визнано першорядними навчальними закладами.
Був блискучим віолончелістом і першим у Pociї власником віолончелі Страдіварі, учасником благодійних концертів за участю Ру6інштейна, Римського-Корсакова, Лядова, Глазунова, Балакирєва, Мусоргського.
У 1858 році познайомився у Москві з Т.Шевченком, згодом листувався з поетом. З 1898 року очолював Товариство ім. Т.Шевченка у Петербурзі. І всіляко сприяв поверненню рукописів Шевченка з apxiвy III відділення до Музею українських старожитностей в Чернігові. Згодом домігся дозволу на перше в Російській імперії повне видання творів поета (“Кобзар”, вид. В.Доманицький, 1907).
Автор збірки українських народних пісень, покладених на ноти (“Народные украинские напевы, положенные на фортепиано”, 1860).
Був головою Шевченківського товариства допомоги знедоленим уродженцям Південноі Pociї, які навчалися в Петербурзі, а також товарищем (заступником) голови Імператорського філантропічного товариства.
