Менандр
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
МЕНАНДР (Menandros) (342 — 293/291 до н. е.), давньогрецький комедіограф, афінський поет-драматург, найвидатніший представник нової аттичної комедії.
Зміст |
[ред.] Життя
Син заможного афінянина Діопейта, навчався в Лікеї у Теофраста. На ефебії, під час військової підготовки, був товаришем Епікура. Дядьком Менандра, а можливо і літературним наставником, був комедіограф Алексід. Менандр був близький до Деметрія Фалерського, правителя Афін, поставленого македонцями у 317—307 до н. е. Після падіння його режиму (307 до н. е.) Менандр не залишив Афіни, незважаючи на велику небезпеку, хоча його запрошував до свого двору в Олександрії Птолемей I. Він вів життя світської людини, схильної до розкошів, мали розголос його зв'язки зі знаменитими гетерами Таїдою і Глікерією. Менандр втопився, купаючись на Піреї.
[ред.] Творчість
Менандр створив понад 100 комедій (відомо 109 назв, але серед них, можливо, є і подвійні заголовки), які збереглися лише у фрагментах та численних уривках з римських переробок. З 1907 знахідки папірусів відкрили великі зв'язні уривки декількох п'єс Менандра, у тому числі найвідоміші: "Полюбовний суд" і "Відрізана коса", "Хлібороб", "Облесник", "Герой", "Саміянка", "Щит". 1959 знайшли єдину повну п'єсу — "Відлюдник" і уривки з комедії "Сіконець". Не всі п'єси були поставлені в Афінах, а деякі і зовсім не ставилися за житті поета. Сценічним дебютом був "Гнів" (Orge), 321 до н. е. Менандр здобув тільки 8 сценічних перемог, при житті поступаючись Філемону. Голосну славу він набув тільки після смерті. Арістофан Візантійський вважав, що Менандр поступається лише Гомеру. Вважалося, що Менандр зм'якшує душі глядачів, "дає людям урок повного радості буття". аж до V ст. н. е.. Через римських наслідувачів Плавта і Теренція він став справжнім родоначальником європейської комедії, що народилася з комедії новоаттичної.
У комедіях Менандра відсутні політична злободенність і фантастичні елементи старої комедії, а переважають теми любові і сімейних відносин. Сучасник Олександра Македонського і тривалих воєн його спадкоємцями, Менандр не торкається у своїх п'єсах політичних подій епохи; соціальні проблеми розглядаються лише з погляду особистої і сімейної моралі. Уже сама постановка таких питань, як про права дитини, несправедливості різної моралі для чоловіків і жінок, моральності раба, знаменує розпад укладу життя "держави-міста" і наростання індивідуалістичного світовідчування еллінізму. Розробляючи еротичні теми, Менандр широко користується прийомами трагедії Евріпіда, переносячи міфологічні сюжети в сучасне йому середовище. Нова комедія і п'єси Менандра відрізняються від древньої комедії тим, що в них відсутня партія хору і вони обходяться без пісень і танців як частини дії. Немає тут і каламбурів з непристойностями, якими щедро користувалася древня комедія. Одноманітність фабульних елементів (спокушена дівчина, загублені діти, і їх впізнавання батьками тощо) і типових фігур комедії (раб, трутень, гетера та ін) Менандр пожвавлює поглибленою розробкою характерів, що і обумовлюють розвиток дії (на відміну від інших пердставників "нової" комедії, які розробляли головним чином інтригу), і митецькою технікою діалогу. Антична критика особливо цінувала в комедіях Менандра реалістичне зображення характерів.
[ред.] Твори, що збереглися
- "Відлюдник", або "Мізантроп" (Dyskolos e Mіsanthropos), 316 до н. е., комедія характерів, що малює образ недовірливого і жовчного старого аттичного селянина Кнемона, через раптові повороти долі змушеного змінити своє неприязне ставлення до людей. П’єса визнана гідною першого призу на Ленеях.
- "Відрізана коса" (Perіkeіromene), історія воїна, що ревнує свою кохану.
- "Саміянка" (Samіa), комедія зі складною інтригою про батька, який підозрює, що син увів у нього коханку і має від неї дитину.
- "Полюбовиний суд" (Epіtrepontes), історія шлюбу, що розпадається — молодий чоловік довідується про занадто ранню вагітність дружини, яку підозрює в дошлюбному зв'язку, у той час як це він сам, не впізнаний, повів її ще дівчиною зі шлюбного бенкету. Ця п'єса має складну інтригу, що призводить зрештою до розкриття правди.
- "Щит" (Aspіs), комедія, до нас дійшла більша частина у папірусах, опублікованих у 70-і роки; у ній розповідається історія афінської родини, інтрига розгортається навколо майна, яким є військовий обладунок юнака, якого вважають загиблим.
До нас також дійшли великі фрагменти з п'єс:
- "Хлібороб" (Georgos)
- "Герой" (Heros)
- "Відзначена божеством" (Theophorumene)
- "Кіфаред" (Kіtharіstes)
- "Облесник" (Kolaks)
- "Перінфиянка" (Perіnthіa)
- "Примара" (Phasma)
- "Ненависник" (Mіsumenos)
- "Сіконець" (Sіkyonіoі)
У комедіях Менандра незмінно присутні образи батьків — старих, суворих або поблажливих, скупих або щедрих; молодих людей — легковажних, зразкових або таких, що виправляються по ходу дії; "гарних" і "поганих" гетер; молодих дочок городян; різного роду рабів, від дурнів, що одержують побої, до хитрунів, що направляють хід подій; воїнів, від нещасливих закоханих до гучних хвальків; успадковані від древньої комедії фігури паразитів і надутих кухарів. Стрижнем дії є іноді розкриття характеру головного героя, чиї реакції (гнів, недовірливість, жадібність) визначають розвиток дії, а іноді заплутана інтрига, що веде в підсумку до з'єднання двох закоханих або одержання багатства, часто ці цілі переплітаються.
Репертуар мотивів не занадто багатий: спокушені дівчини, підкинуті або викрадені діти, розлучені родини і неминучий у всіх зрілих творах Менандра момент anagnorіsmos (впізнавання), але письменницьке мистецтво виявлялося в переплетенні мотивів і створенні на основі традиційних типажів індивідуальних, прекрасно змальованих характерів, у яких були відсутні крайності: ні чорних, ні білих, але майже завжди наділених якою-небудь рисою, що викликає симпатію. Атмосфера комедій Менандра відзначена симпатією до усіх виведених у них образів, розумінням людських доль і ситуацій, ненав'язливою дидактичністю. Це робить творчість Менандра явищем не настільки барвистим, як наповнена пристрастей древня арістофанівська комедія, але приємних, цікавих, схиляє до міркувань.
Персонажі Менандра схиляються перед мінливостю людської долі, якою керують божества (наймогутніша з яких — Тіхе). Найважливіші вимоги до людини — розуміння і співчуття до інших людяей. Непрямим образом цю філософію розкривають численні блискучі в літературному відношенні сентенції, розсіяні в п'єсах. Саме з них здебільшого складаються фрагменти, що дійшли до нас у цитатах, з них же складаються частиною автентичні, частиною заповнені чужими, не менандровськими, висловленнями збірники, що були навчальними текстами для шкіл і поширені в епоху пізньої античності й у Візантійський період.
[ред.] Стиль комедій
Комедії Менандра будувалися за певною схемою, що на багато століть стала канонічною. Зміст п'єси пояснювався в успадкованому від Евріпіда пролозі (іноді його вимовляло божество), за ним слідували 5 дій, розділених позначеними в тексті лише примітками виступами хору, про першу появу якого повідомляв один з акторів, але в хору не було власного тексту і він не грав ніякої ролі в ході п'єси. Сценічні діалоги написані ямбічним триметром, а інші частини — трохеїчним тетраметром.
[ред.] Мова комедій
Мовою комедій Менандра був аттичний діалект, що виразно тяжіє до розмовної мови освічених кіл Афін. Деякі герої відзначені індивідуальним мовним стилем, у "Щиті" навіть пародіюється дорійський діалект, вкладений у вуста псевдолікаря. Менандр уникає усілякої вульґарності у висловлюваннях, залишаючи елементи грубуватого комізму лише в сценах з кухарями і рабами. Нечасті в нього натяки на сучасні йому особи і події, при наявності розробленої економічної тематики відсутні політичні алюзії, хоча Менандр уміє реалістично відтворити тло як сценічних, так і подій, що відбуваються за сценою. Він чудово відтворює риси побуту, розбирається в суспільних інститутах і законах, що неодноразово обумовлюють дію п'єси ("Щиті" і "Сіконец").
