Острозький Костянтин-Василь
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Острозький Костянтин-Василь Костянтинович (2 лютого 1526 - 24 лютого 1608) – князь (син Острозького Костянтина Івановича), український магнат, воєвода київський, маршалок Волинський, видатний політичний і культурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої.
Походив з родини Острозьких, найбагатшого і найвпливовішого князівського роду України XVI – поч. XVII ст. Серед предків О. генеалогічна традиція к. XVI – поч. XVII ст. називає легендарного Руса і давньоруських князів – Рюрика, Володимира Святославича, Ярослава Мудрого та Данила Галицького. Батько О. – Костянтин Іванович Острозький (бл. 1460-1530) – великий гетьман литовський. Будучи одним з видатних полководців свого часу, Костянтин Іванович здійснював вдалі походи проти татар (1501 та 1512), брав участь в литовсько-московських війнах 1500-1503 та 1507-1508 рр., в 1514 р. розгромив московське військо в битві під Оршею. Молодий О. дістав гарну освіту, про що свідчить його листування та промови в сенаті.
Залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, О. отримав у володіння величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, які давали щорічно прибуток понад 1 млн. злотих. О. володів також значними земельними маєтками в Угорщині та Чехії.
З середини 1540-х рр. в офіційних документах О. починає іменуватися батьковим ім’ям – Костянтин. Політичну кар’єру О. почав в 1550 р., отримавши від великого князя литовського посаду старости володимирського і маршалка волинського. На поч. 1550-х рр. О. одружується з Софією Тарнавською, дочкою Яна Тарновського, майбутнього великого коронного гетьмана. В 1559 О. стає воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, О. проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. Економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко робить О. “некоронованим королем Русі”, що проводить відносно незалежну політику в руських землях. В 1560-х рр. О. виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої. У 1569 р. О. став сенатором.
Він був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 р. Коли вигасла династія Ягеллонів (1572 р.), О. був одним з можливих кандидатів на польський престол, згодом і на московський після смерті останнього Рюриковича царя Федора Івановича 1598 р. (О. був споріднений з московськими Рюриковичами). В 1574 р. О. переніс князівську резиденцію з Дубна до Острога, де розпочалася перебудова Острозького замку під керівництвом італійського архітектора П’єтро Сперендіо. Своєрідними були стосунки О. і козацтва. Розуміючи важливе стратегічне значення Запорізької Січі, як форпосту проти турецько-татарської небезпеки, О. намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, зокрема приймаючи їх на службу. Однак на поч. 1590-х рр. О. вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Під час козацького повстання К.Косинського (1591-1593 рр.), незважаючи на ряд невдач, військо зібране О. у вирішальні битві під П’яткою нанесло нищівної поразки повсталим. Шимон Пекалід в хвалебній поемі “Острозька війна” засвідчив м’яке ставлення О. до переможених. Князь обмежився лише вимогою публічного покаяння і присяги козацького ватажка перед родом Острозьких. Згодом О. виступив рішуче проти повстання С.Наливайка (1594-1596 рр.).
В релігійній сфері О. виявився гідним продовжувачем справи свого батька, який ретельно дбав про українське православ’я. За його часів м. Острог, один з двох титулярних центрів єпархії Східної Волині, стає центром православної духовності. Загалом відзначаючись релігійною толерантністю, О. цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму. Характерним було ставлення О. до актуального на той час питання про об’єднання католиків і православних. Виступивши спочатку на підтримку такого об’єднання, О. волів тримати процес під повним власним контролем. Тому, коли в 1594-1596 рр. частина духовенства здійснило спробу укласти церковну унію оминаючи князя, О. виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору.
Княжіння О. позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості, що не в останню чергу було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії. Навколо князівської резиденції в Острозі утворився гурток (академія) слов’янських та грецьких учених, публіцистів теологів та богословів, до якого зокрема входили Г.Смотрицький, Василь Сурозький, Христофор Філарет (Мартин Броневський), Еммануїл Ахіллес, Лука Сербин, Кирило Лукарис (майбутній Олександрійський та Константинопольський патріарх), Никифор Парасхес-Кантакузен, [Острозький Клірик|Клірик Острозький]], З.Тустановський, Д.Наливайко та ін. За сприянням О. в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та ін. В 1575 р. О. запросив Івана Федорова для організації друкарні в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов’янською мовою (1580 р.). Близько 1578 р. при академії почала діяти школа, де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов’янська граматики. Досвід та програма острозької школи були запозичені Львівською, Луцькою та іншими братськими школами. О. був також засновником шкіл (у Турові 1572 р., Володимирі-Волинському 1577 р.) зокрема, Острозької школи (1576 р.) і друкарні в Острозі (бл. 1577 р.). При Богоявленській замковій церкві, що мала статус кафедрального собору і була одним з найзначніших православних храмів того часу, виникла власна іконописна традиція. Кілька острозьких ікон написаних в той час вважаються шедеврами православного іконописання. Наприкінці життя старий князь поступово відійшов від участі в політичному і культурному житті країни. Останні роки свого княжіння О. доживав в Дубенському замку. Збайдужіння О. до людських справ негативно позначилося на діяльності академії в Острозі, яка на поч. ХVII ст. поступово занепадає. Помер в 1608 р. і був похований в крипті Богоявленської церкви в Острозі.
[ред.] Джерела
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.-Луцьк: Вежа, 2000.
- Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
- Провідники духовності в Україні: Довідник /За ред. І. Ф. Кураса. – К.: Вища школа, 2003. – С. 78.
- Toamsz Kempa, Konstanty Wasyl Ostrogski (ok. 1524/1525-1608. Wojewoda kijowski i marszałek Ziemi Wołyńskiej, ISBN 8323107963, Toruń, 1997, wyd. Uniwersytetu Mikołaja Kopernika
- Tomasz Kempa, Dzieje rodu Ostrogskich, ISBN 8371749716, Toruń, 2002, wyd. Adam Marszałek
- Tomasz Kempa, Akademia i Drukarnia Ostrogska, ISBN 8388863231, Biały Dunajec - Ostróg, 2006, wyd. "Wołanie z Wołynia"
