Палац генерал-губернатора у Києві

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Пала́ц Генера́л-губерна́тора у Ки́єві - за часів Російської імперії офіційна резиденція Генерал-губернаторів Київських, Волинських та Подільських. Зведений приблизно у XVIII ст., знищений вибухом у червні 1920-го року. Знаходився на Липках, на розі вулиць Інститутської та Левашовської (тепер Шовковична) між сучасними будинками № 18-20/8. У часи Визвольних змагань тут розсташовувалися різні державні органи Української Народної Республіки, також цей будинок служив особистою резиденцією спочатку Гетьмана Павла Скоропадського, а потім - Симона Петлюри. Вважається однією з найбільш значних втрат Києва у дорадянські часи.

[ред.] Історія

На думку відомого київського історика та мистецтвознавця Федора Ернста, будівля майбутнього Палацу генерал-губернатора існувала ще у XVIII ст., а пізніше була перебудована. До 1817 року вона належала генерал-майору Дмитру Бегічеву, а пізніше власником будівлі став полковник артилерії Андрій Захарович Іванов, який здавав цей двоповерховий будинок у найм (зокрема, у 1821-25 рр. тут мешкав відомий декабрист Микола Раєвський). У листопаді 1833 року Іванов продав будинок до казни за 100 тис. рублів, і тут оселився генерал-губернатор Василь Левашов. З того часу в Палаці мешкали по черзі усі генерал-губернатори Київські, Волинські й Подільські аж до останнього перед революцією - Федора Трепова. Під час деяких візитів до Києва у Палаці зупинялися імператори Микола І та Олександр ІІ (у 1852, 1859 та 1869 рр.). У 1864 році у будинку влаштовують домову церкву Св. Миколая; зі сходу до споруди добудовується тригранна апсида з хрестом.

У 1914 році посаду генерал-губернатора було скасовано, а у 1915 році у Палаці було розміщено резиденцію київського губернатора. Під час правління Центральної Ради, до 29 квітня 1918 року, тут знаходився Генеральний Секретаріат Української Народної Республіки (за іншими даними - Міністерство внутрішніх справ УНР). Після того, близько восьми місяців у будинку знаходилася особиста резиденція Гетьмана Павла Скоропадського. Згодом, після повалення Гетьманату (14 грудня 1918 року) - резиденція Голови Директорії УНР Симона Петлюри, ще пізніше - більшовицьке ЧК.

Палац був висаджений у повітря на початку червня 1920-го року польським військом (протягом свого перебування у Києві поляки влаштували у будинку склад боєприпасів), що відступало з Києва після п'ятитижневої окупації. Руїни вже не підлягали відбудові, на їх місці у 1925 році було влаштовано сквер, а після 1934 року по периметру саду збудовано житлові будинки для радянської еліти.

[ред.] Опис

Креслення Володимира Ніколаєва 1879 року дає уявлення про фасад генерал-губернаторського палацу: довжина його складала 35 метрів, праворуч долучалася тривіконна прибудова з чавунним ґанком на колонках - бічний вхід, а далі - чотиривіконна прибудова домової церкви Св. Миколая. Загальна довжина споруди по вул. Інститутській дорівнювала 55 м. Значну частину будівлі займала зала для офіційних прийомів (за Трепова її було облаштовано білими з позолотою меблями, а підлогу вкрито біло-рожевим килимом). Кабінет генерал-губернатора та помешкання його родини містилися на другому поверсі.

Уся садиба складалася з трьох частин, і більшу площу займав старий сад, який частково зберігся до нашого часу. На розі був кухонний флігель, з'єднаний з Палацом кам'яною галереєю, холодні служби (сараї для дров та льодовня). Окремо, воротами на Інститутську, розсташовувався господарський двір з великою стайнею, каретником, сараями, оранжереєю та кучерською. У грудні 1911 року добудовано "кам'яний сарай для автомобіля". Обабіч чавунного ґанку стояли дерев'яні смугасті будки для варти.

[ред.] Джерела інформації

• Київ. Історична енциклопедія. З найдавніших часів до 1917 року.
• Третяк К.О. Київ: Путівник по зруйнованому місту. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2001. - 200 с.