Ніколаєв Володимир Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Володимир Миколайович Ніколаєв

Володи́мир Микола́йович Нікола́єв (1847, Царське Село – 11 листопада 1911, Київ) – видатний український архітектор, педагог, громадський діяч, найплодовитіший київський зодчий усіх часів.

Зміст

1 Життя і творчість
2 Творіння
- 2.1 Найвідоміші твори, що дійшли до наших днів
- 2.2 Втрачені відомі твори Володимира Ніколаєва
3 Джерела інформації

[ред.] Життя і творчість

Народився 1847 року у Царському Селі. У 1871 році закінчив Петербурзьку Академію мистецтв. З травня 1872 року жив і працював у Києві. Був київським міським (1873-87 рр.) та єпархіальним (1875-98 рр.) архітектором, архітектором Києво-Печерської лаври (1893-99 рр.).

За майже 40-річне життя у Києві за його планами та проектами було побудовано 27 громадських будівель, 18 церков, численні притулки, учбові заклади, промислові підприємства. Також у доробку Ніколаєва - 4 пам'ятники (Богдану Хмельницькому, Миколі І і М.І. Глінці, а також пам'ятний знак Дрентельну). Зокрема серед його робіт, такі цікаві архітектурні споруди, як будинок Купецького зібрання з чудовою концертною залою (збудований 1882 року; зараз тут знаходиться Національна філармонія України), будинок міського Кредитового товариства на Інституцькій (збудований 1894 року; не зберігся), корпуси Єврейської лікарні (збудовано у 1884-96 рр.; нині є частиною Київської обласної лікарні), корпуси лікарні для чорноробів (збудовано у 1892-94 рр.; зараз - Інститут охорони материнства та дитинства ("Охматдит"), комплекс Дегтерєвської богадільні (збудований у 1900-02 рр.), а також Трапезна церква в Печерській лаврі (збудована у 1893-95 рр.).

Ніколаєв вважається характерним представником архітектури доби еклектики. Найбільшу художню цінність у його творчості являють храми (яких він звів у Києві та Київській єпархії понад 80) та приватні особняки.

Церкви Ніколаєв проектував, як правило, у "візантійському" та "російському" стилях. Зразки храмів "візантійського" стилю - Вознесенська церква (1884-88) на Байковому цвинтарі, Трапезна церква у Лаврі, Стрітенська (не збереглася, на даний момент - у процесі відбудови), Введенська (1880-ті рр., не збереглася, на даний момент - у процесі відбудови), Благовіщенська (1885-87 рр., не збереглася), Олександро-Невська (1888-89 рр., не збереглася; нині на цьому місці стоїть пам'ятник Ватутіну) церкви. У "російському" стилі витримано комплекс Покровського монастиря (1896-1911 рр.), каплицю на Лук'янівці (1891 р., не збереглася).

Особняки, зведені Ніколаєвим, вражають досконалістю оздоблення та пишнотою інтер'єрів. Серед них:

особняк Федора Терещенка (1877-84 рр., разом з Андрієм Гуном; нині - Київський музей Російського мистецтва);
особняк Маркуса Зайцева (1897 р.);
особняк Лібермана (1898 р.; нині - будівля Спілки Письменників України);
особняк Гальперіна (1899 р.; нині - будинок комітетів Верховної Ради України);
особняк Василя Симиренка (1890-ті рр.);

До найцікавіших робіт Ніколаєва у "жанрі" прибуткових будинків входять готелі "Національ" та "Бель-Вю" на Хрещатику (обидва не збереглися) та споруди по сучасних:

бульвару Шевченка, 36 (1873-74 рр.);
вул. Терещенківській, 17 (1875 р.);
вул. Володимирській, 43 (1888 р.);
вул. Артема, 14-а (1898 р.);
вул. Великій Житомирській, 38 (1899 р.);
вул. Богдана Хмельницького, 33 (реконструкція 1899 р.);
вул. Антоновича, 23 (1900 р.);

У 1876-96 рр. Ніколаєв керував спорудженням Володимирського собору, у 1898-1901 рр. - Оперного театру. Брав участь у спорудженні Політехнічного інституту, масштабних роботах по реставрації Софійського, Успенського, Михайлівського соборів та Андріївської церкви.

Незважаючи на таке бурхливе творче життя, Ніколаєв встигав ще серйозно займатися громадськими справами. Багато разів обирався до складу Міської думи, у 1887-89 рр. - член міської управи. Очолював Київське літературно-артистичне товариство (саме під його керівництвом Товариство стало дієвим осередком української інтелігенції та культури), був першим головою архітектурного відділу Технічного товариства, директором київського відділення Російського музичного товариства, одним із засновників та директором (1901-11 рр.) Київського художнього училища.

Ніколаєв - автор кількох публікацій з питань архітектури, реставрації, архітектурного законодавства. Мав кількох синів, один з яких, Іполит, був київським міським архітектором у 1892-1917 рр., а інший, Леонід, став видатним піаністом і педагогом. Помер Володимир Ніколаєв 11 листопада 1911 року і був похований на Аскольдовій могилі (надгробок не зберігся).