Полк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Полк — назва військового підрозділу:

• Назва військового підрозділу у Київській Русі та Галицько-Волинській державі у другій пол. 9-серед, 14 ст. Термін «полк» використовувся для позначення різних понять. Найчастіше вживався для окреслення слова «військо». Під П. розуміли також «народне ополчення» (на відміну від княжої дружини), окремий військовий відділ, а також військовий похід чи бій. П. не мав постійно визначеного числа воїнів, найчастіше ця кількість.складала 100—200 чол. П. одержували назви від імені князів або назв земель. Інколи П. поділявся на менші підрозділи -заступи. Кожний П. мав свій стяг — прапор. З 14 ст. термін П. вживається лише для позначення окремих військових загонів. Після переходу більшої частини українських земель до складу Великого князівства Литовського, П. формувалися за територіальним принципом з місцевого українського населення. Використовувалися для боротьби з набігами татар, а також для ведення воєнних дій проти Польщі, Московської держави, Тевтонського ордену. У другій пол. 16 ст., після утворення українського реєстрового козацького війська, П. став його основною структурною одиницею. Кількість козацьких П. не була стабільною і залежала від чисельного складу і реєстру. У 1601 їх було чотири, в 1620-30-х рр. найчастіше — шість (Білоцерківський, Канівський, Корсуньський, Переяславський, Черкаський, Чигиринський, короткий час існували також Миргородський та Лубенський). Назва П. походила від міст чи містечок, де містилася його полкова старшина. Наприкінці 16-на поч. 17 ст. у П. нараховувалося біля 500 козаків, згодом ця кількість змінювалася, у 1620-30-х рр. вона складала біля 1000 чол.

• Військова і адміністративно-територіальна одиниця в Україні у 16-18 ст. Під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648—1657 сформовані на зразок реєстрових, П. стали військовими та адміністративно-територіальними одиницями відновленої Української держави — Гетьманщини. Керівництво П. здійснювала полкова старшина на чолі з полковником, яку обирали на полковій раді. Полкова влада поширювалася не лише на козацтво, а й на все населення П. П. поділялися на сотні (7-20). За часів гетьманування Б. Хмельницького число П. коливалося від 16 до 20. У 1650 існували такі П.: Київський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський, Паволоцький, Уманський, Брацлавський, Кальницький (після 1653 — Вінницький, у 1660-х рр. об'єднаний Брацлавським), Чигиринський, Переяславський, Кропивнянський (у 1658 увійшов до складу Лубенського і Переяславського П.), Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський, Чернігівський. Короткий час існували також Могилівський (Подільський), Туровопинський, Білоруський (Чауський, Бихівський) П. Після Андрусівського перемир'я 1667 і поділу українських земель між Московською державою та Річчю Посполитою, козацькі П. у Лівобережній Україні, яка відійшла до складу Польщі, у 1670-80-х рр. були поступово ліквідовані (Білоцерківський, Брацлавський, Корсуньський, Канівський, Могилівський, Паволоцький, Вінницький, Уманський, Черкаський, Чигиринський П.). Однак, у 1684-85 під керівництвом С.Палія у Правобережжі було відновлено Фастівський та Богуславський, а згодом Корсунський та Брацлавський П. У 1704 тут було створено Чигиринський, Уманський та Могилівський П. Центром правобережного козацтва було місто Біла Церква. В 1712-14 внаслідок угоди між Московією і Польщею частину козаків переселено у Гетьманщину, а правобережні П. -ліквідовано. У Лівобережній Україні в часи існування Гетьманщини тривалий час існували десять козацьких П.: Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський. У 50-х рр. 17 ст. з числа українського населення Слобідської України, за дозволом царського уряду, було сформовано чотири козацькі П.: Острогозький, Охтирський, Сумський та Харківський (з останнього в 1685 виділився Ізюмський П.). Ці П. проіснували до 1765, коли їх було перетворено на російські регулярні військові частини. У Гетьманщині існуали також вільнонаймані військові загони, які носили назву П. — компанійські, сердюцькі та ін. Кількість козаків у П. не була однаковою. У 1723 в них налічувалися в середньому бл. 5 тис. чол., а у Ніжинському П. — бл. 10 тис. чол. У 1782 особовий склад П. зріс до 10-20 тис. чол., а у Ніжинському П. до 40 тис. козаків. У процесі ліквідації української національної державності царським урядом в 18 ст. поступово відбувався процес ліквідації на Гетьманщинні полково-сотенного устрою і реорганізації їх у регулярні військові частини. В 1760-79-х рр. на території Миргородського П. були сформовані пікінерські П., а після скасування місцевого військового і адміністративно-територіального устрою у Лівобережній Україні на початку 1780-х.рр. на основі козацьких полків було сформовано десять карабінерських П., які увійшли до складу російської армії.

• У роки національно-визвольних змагань 1817-21 П. — військові формування різних видів військ (піхоти, кінноти, артилерії) в Арміях Української Народної Республіки періоду Української Центральної Ради та Директорії УНР, Збройних Силах Української Держави.

• Військова частина різних родів військ у всіх видах Збройних Сил України з самостійним управлінням і господарством. П. бувають мотострілкові, мотопіхотні, танкові, артилерійські, авіаційні, інженерні, зв'язку та ін. В кожному П. є штаб, 3-5 батальонів (дивізіонів, ескадронів, рот), підрозділи бойового і матеріально-технічного забезпечення. Більшість полків входять у з'єднання (дивізії, бригади), деякі знаходяться в безпосередньому підпоряткуванні армії, головного командування.