Райхскомісаріат Україна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Райхскомісаріат Україна (Reichskommissariat Ukraine), адміністративно-політ. одиниця, що охоплювала більшість окупованих німцями у 1941-44 pp. укр. земель, які були під цивільною владою. Р. У. був одним з 5 P., що мали бути створені на території СРСР за планом А. Розенберґа, якому 20. 4. 1941 Гітлер доручив підготувати план політ. перебудови евр. частини СРСР після їх окупації нім. військами. За планом Розенберґа Р. У. мав становити незалежний від Росії край з укр. (бодай тимчасовим) урядом, але з забезпеченням нім. контролю у політ., військ. і екон. ділянках. Гітлер призначив Розенберґа мін. окупованих територій Сх. Європи 17. 7. 1941, однак не вважав за відповідне створити укр. уряд, а щоб послабити укр. прагнення до незалежности, він виділив з планованого Р. У. Галичину (яку приєднано до т. зв. Ген. Губернії) та Півн. Буковину і т. зз. Трансністрію (їх передано Румунії), а гол. м. Р. У. став не Київ. а м. Рівне.

Р. У. проголошено 1. 9. 1941. Він охоплював Волинь, Полісся. Правобережжя і частину Полтавщини; при дальшому просуванні нім. військ 2. 9. 1942 була приєднана решта Полтавщини й Запор. обл. (решта Лівобережжя залишалася під військ. владою). Територія Р. У. охоплювала 339 275 км² з бл. 17 млн населення.

Хоч Р. У. мав бути залежний від нім. Мін-ва Сх., на практиці влада Р. У. була зосереджена у руках Еріха Коха. що його призначив Гітлер без порозуміння з Розенберґом райхскомісаром України. Кох був безоглядним адміністратором і впроваджував у життя нігілістичну концепцію Гітлера супроти слов'ян, що на Сх. всі питання найкраще вирішувати з позицій сили. Кох був лише формально підпорядкований Розенберґові; завдяки добрим зв'язкам з секретарем Гітлера М. Борманом Кох невтралізував більшість розпоряджень Розенберґа, з яким він не погоджувався. До видатніших осіб в Р. У. належали заступник і однодумець Коха Павль Дарґель і їхній опонент Альфред Фрауенфельд, генералкомісар Тавріди.

З-під влади мін-ва Сх., як і Р. У., була відокремлена низка ділянок: поліція була підпорядкована Г. Гімлерові, заготівля сировини та велика промисловість Г. Ґерінґові, як уповноваженому чотирилітнього екон. плану, мобілізація робочої сили на працю в Німеччині Ф. Завкелеві, осередки пропаґанди Й. Ґеббельсові, транспорт і зв'язок — відповідним мін-вам у Берліні.

Адміністративно Р. У. був поділений на «генеральбецірки» (з ген. комісарами на чолі, що їх призначив Гітлер), а останні на «крайзи» (ними завідували «ґебігскомісари», призначувані Розенберґом), що охоплювали по 4 райони. У більших м. були штадткомісаріяти, в осідках районів — станиці нім. поліції і т. зв. «ляндвіргшафтсфюрери» для нагляду над сіль. господарством. Місц. адміністрація складалася з районових управ, посадників міст і ,сіль. старост, яких затверджували і мали над ними нагляд «ґебітекомісари». Посадники більших м. були під зверхністю «штадткомісарів». Укр. допоміжна поліція вербувалася шефами районів і посадниками більших м.; вена підлягала нім. поліції і цивільній владі Р. У.

У Р. У. скасовано сов. кримінальне право і введено нім. У цивільних процесах мали бути застосовані нім. леґальні норми (не закони), однак користалися також звичаєвим правом і розпорядженнями нім. влади. В Р. У. існувало як нім., так і т. зв. «власнокрайове» судівництво. В осідках тен. комісарів діяли нім. суди, які були судами першої інстанції у кримінальних і цивільних справах, що до них були причасні нім. громадяни або німці, за походженням (т. зв. Volksdeutsche). У Рівному засідав нім. Верховний Суд (Deutsches Obergericht). До кожного нім. суду був прикріплений т. зв. «спеціальний суд», який складався з одного судді і двох засідателів (ці останні могли не мати правничої освіти), що розглядав гоя. справи, які «загрожували інтересам Райху» (напр., напад на представників нім. влади, вбивство «райхсдойчів» тощо — провини, за які за статутами гролила кара смерти). Так само, як у випадку нім. Верховного Суду, на вирок «спеціальних судів» не було відклику. В обставинах безпосередньої загрози безпеки і порядку провини, «що загрожували інтересам Райху», могли судитися «наглими судами» (Standeskerichte). Їх покликав генералкомісар або його представники. Їх вирок після затвердження генералкомісаром був невідкличний.

Щойно (через зволікання Коха) на весні 1942 введено для ненім. населення власне «крайове судівництво» для цивільних і меншої ваги карних справ (важливіші розглядалися нім. судом). Численні справи вирішував «ґебітскомісар» адміністративним шляхом. Назагал незначне ч. трибуналів, приступних ненім. населенню Р. У., не давало достатньої юридичної опіки, особливо сіль. населенню. Зрештою, винищувальна політика Коха і Гімлера не в'язалася існуючими нормами в Р. У.

Не з'ясоване було право власности. Формально нім. влада, скасувавши сов. законодавство, відстоювала концепцію приватної власности на землю і критикувала колгоспну систему, однак в Р. У. вона була в основному залишена (на думку Коха і нім. Мін-ва прохарчування ця система була зручніша для експлуатації укр. селян на користь Німеччини). Тільки після нім. поразки під Сталінградом Розенберґ запропонував реприватизацію колгоспної землі (статут 3. 6. 1943), але вона була великою мірою бойкотована Кохом і обмежена завдяки активності партизанів та постійного відступу нім. військ, так що ледве бл. 10% землі, призначеної до розподілу, було фактично розділено селянам. Промисел і торгівля мали служити насамперед чотирилітньому екон. планові, затверджуваному Ґерінґом. остаточне вирішення права власности пром. та торг. об'єктів мало бути ухвалене після війни. Доти вони вважалися в засаді націоналізованими. Пром. об'єкти передано під тимчасовий заряд різних нім. підприємців і фірм (т. зв. «тройгандфервальтунґ») та створено ряд монополістичних нім. торг. фірм, яким належала заготівля продуктів для потреб Німеччини і розподіл споживчих товарів для частини працюючого населення Р. У. Єдиним винятком була укр. кооп. організація Вукопспілка, що її з практичних міркувань залишено в укр. руках, хоч понадрайонову орг. структуру її в кін. 1942 перетворено на нім. торг. інституцію.

Питання остаточних леґальних форм Р. У. та правного статусу його меш. Гітлер залишив неясними. Нац. почування українців у Р. У. мали бути підтримувані настільки, наскільки така політика ділила українців та росіян, усуваючи небезпеку спільного протинім. фронту. Це були гол. мотиви, напр., для введення в Р. У., поряд нім. урядової мови, укр. з виключенням рос.; карб., замість рубля тощо. Поза тим нацистська політика ослаблювала та сповільнювала ті потенціяльні чинники нац. свідомости, які могли стати важливим елементом у змаганнях до незалежности взагалі. Це виявлялося в обмеженні заг. освіти до чотирьох класів нар. школи, скорочення вищих щаблів освіти до вузько спеціялізованих практичних фахів, придушення виявів культ. ініціативи укр. населення (напр., «Просвіт», вид. руху), закриття наук. установ, бібліотек і музеїв та їх пограбування, обниження рівня преси (її видавали німці), театрів тощо. Ослаблення населення з біол. погляду велося виморенням з голоду, обмеженням санітарно-мед. обслуги, нелюдською поведінкою з вивезеними до Німеччини укр. робітниками (приблизно 1,5 млн) і сов. військовополоненими і масовими екзекуціями різних груп населення за фактичну чи уявну підтримку руху опору.

Фактично Р. У. являв собою колонію, яка входила до обсягу нім. «життєвого простору» і була позбавлена міжнар. і автономного статусу. У повоєнний час Р. У. мав бути з'єднаний з територією Третього Райху і більшість українців (непридатних до германізації) мали б бути виселені за Урал, щоб звільнити місце для нім. колоністів, у зв'язку з поразкою Німеччини на сх. фронті Р. У. ліквідований офіц. 10. 11. 1944.

[ред.] Література

Форостівський Л. Київ під ворожими окупаціями. Буенос-Айрес 1952;
Хорошунова И. А. Дневник.
Bräutigam O. Überblick über die Besetzten Ostgebiete während des zweiten Weltkrieges. Тюбінґен 1954;
Herzog R. Grundzüge der deulschen Besatzungsverwallung in den Ost- und Südeuropäischen Ländern während des zweiten Weltkrieges. Тюбінґен 1955;
Moritz G. Gerichtsbarkeit in der von Deutschland besetzten Gebieten, 1939—1945. Тюбінґен 1955;
Ilnytzkyj R. Deutschland und die Ukraine 1939—1945. 2 тт. Мюнхен 1955—1956;
Kamenetsky I. Hitlers Occupation of Ukraine, 1941—1944. Мільвоке 1956;
Kamenetsky I. Secret Nazi Plans for Eastern Europe. A study of Lebensraum Policies. Нью-Йорк 1961;
Armstrong J. A. Ukrainian Nationalism. 2 вид. Нью-Йорк 1963.
Енциклопедія українознавства