Свідзінський Володимир Євтимович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Свідзі́нський Володи́мир Євти́мович (Юхимович; 26 вересня (8 жовтня) 1885, с. Маянів Вінницького повіту Подільської губернії, нині Тиврівського району Вінницької області – 18 жовтня 1941) – український поет, перекладач.
Зміст |
[ред.] Навчання
Батько Євтим Оксентійович – псаломщик, мати Наталка Прохорівна – попівна. Закінчив 1899 Тиврівське духовне училище. Навчався в Подільській духовній семінарії в Кам’янці-Подільському. Звільнено 25 серпня 1904 з четвертого класу на прохання батька, переміщеного на той час до Лянцкоруня. 1906 (як зазначає в анкетах Свідзінський, за іншими документами – 1907) вступив вільним слухачем на економічний відділ Київських вищих комерційних курсів, реорганізованих 1908 в комерційний інститут. 1912 в журналі «Українська хата» (№ 1) надруковано перший вірш Свідзінського – «Давно, давно тебе я жду...» 26 січня 1913 закінчив навчання в інституті, але державних іспитів не складав і тому диплома про вищу освіту не здобув.
[ред.] Робота (1913—1918)
Повернувся до батька в с. Бабчинці (нині Могилів-Подільського району Вінницької області). На запрошення Подільської земської управи обстежив ткацький промисел: від 1 червня до 15 вересня 1913 об’їхав 16 населених пунктів Могилівського, Гайсинського, Балтського, Проскурівського, Ямпільського, Ольгопільського, Летичівського та Літинського повітів, зібравши відомості про 1607 господарств, що займалися ткацтвом. Нарис Свідзінського «Ткацький промисел» увійшов до книги «Кустарні промисли Подільської губернії» (К., 1916).
У березні 1915 переїжджає до Житомира, працює у Волинській контрольній палаті: спочатку за наймом, від 3 червня 1915 канцелярським служителем, а з жовтня тимчасовим виконувачем обов’язків облікового урядовця. Свідзінського мобілізують до армії, наказом від 23 березня 1916 призначають помічником контролера сьомого класу в управління польового контролю при штабі 7-ої армії, яка 1916 воювала на терені Галичини (Теребовля, Чортків, Бучач, Галич, Станіслав), 1917 – переважно на території Подільської губернії. З осені 1917 до весни 1918 штаб 7-ої армії перебував у Барі. 14 березня 1918 Свідзінського, на його клопотання, відчислено з армії «на місце мирної служби у Волинську контрольну палату», але до Житомира Свідзінський не поїхав. Наказом від 10 червня 1918 його звільнено від служби в палаті.
[ред.] Кам'янецький період
Свідзінський переїжджає у Кам’янець-Подільський, з жовтня 1918 працює на посаді «редактора української мови» у видавничому відділі Подільської народної управи. Був вільним слухачем (упродовж п’яти семестрів) історико-філологічного факультету Кам’янець-Подільського державного українського університету. З встановленням у листопаді 1920 у Кам’янці-Подільському Радянської влади працює редактором у видавничому відділі народної освіти повітвиконкому. У Кам’янці-Подільському Свідзінський друкує у часописі «Освіта» (Кам’янець-Подільський, 1919, № 3) статтю «Народні українські пісні про останню світову війну», у літературно-науковому додатку до газети «Наш шлях» (1920, число 7) – поему «Сон-озеро», у літературно-науковому журналі «Нова думка» (орган студентства Кам’янець-Подільського університету; 1920, № 3; редактор журналу Валер’ян Поліщук) вірші «Знову в душі моїй...» і «Пісенька» («Ой, ліщино густолиста...»). Видавниче товариство «Дністер» 1920 видає перекладений Свідзінським культурно-історичний нарис І. Іванова «Халдеї».
У Кам’янці-Подільському Свідзінський одружився з народною вчителькою Зінаїдою Йосипівною Сулковською (померла 12 липня 1933). 1921 у них народилася донька Мирослава. Від січня 1921 Свідзінський працює архіваріусом у Кам’янець-Подільському університеті (невдовзі – інститут народної освіти). У листопаді 1921 стає завідувачем архівів повітового комітету охорони пам’яток старовини, мистецтва та природи. 1922 в Кам’янець-Подільській філії (утворено в травні 1921) Державного видавництва України виходить перша збірка Свідзінського «Ліричні поезії». Рецензії на збірку надрукували Іван Дніпровський у газеті «Червона правда» (Кам’янець-Подільський, 1922. – № 74; від травня 1921 газету редагував Іван Кулик), Валер’ян Поліщук у журналі «Червоний шлях» (Харків, 1923. – № 2).
25 грудня 1922 Свідзінського призначають архіваріусом, 10 січня 1923 – секретарем новоствореного архівного управління, а від липня 1923 він виконує обов’язки завідувача. 1922 науково-дослідна кафедра історії та економіки Поділля при ІНО залучає Свідзінського до виявлення в архівах і музеях Кам’янця-Подільського графічного матеріалу подільських уніатських метрик, рукописних книг і стародруків. Свідзінський зареєстрував 337 метрик, із них 150 мали високохудожні заставки, літери, орнаменти, малюнки. Кілька випусків видання «Метрики XVІІІ в.» літографовано в майстерні Кам’янець-Подільського художньо-промислового технікуму імені Сковороди під керівництвом Володимира Гагенмейстера.
З початку 1923 до липня 1925 Свідзінський – аспірант кафедри (підсекція соціальної історії), працює над темами «Селяни приватновласницьких маєтків Поділля в першій половині ХІХ століття», «Аграрні рухи на Поділлі в ХХ столітті», пише розвідку «Економічна еволюція господарства селян тарнорудського маєтку», готує доповідь «Боротьба подільських селян із польськими легіонерами в 1918 році» (виголосив у жовтні 1925 на засіданні Кам’янець-Подільського наукового при УАН товариства), бере участь у комплексному (соціально-економічному, географічному, лінгвістичному, мистецтвознавчому) обстеженні села Панівці. 1925 Свідзінський виступає з доповіддю «Події на селах подільських у 1917–1918 роках» на науковому зібранні Кам’янець-Подільського наукового при Українській академії наук товариства (був його членом – сьомим за порядком вступу).
У зв’язку з реорганізацією Кам’янець-Подільського окружного архівного управління 29 серпня 1925 Свідзінський здає справи новопризначеному завідувачеві Дмитру Прядію, деякий час (формально – до листопада 1925) працює там інспектором.
[ред.] Харківський період
У жовтні 1925 Свідзінський переїздить до Харкова, де працює літературним редактором у місячнику «Червоний шлях», від листопада 1930 – в газеті політуправління Українського військового округу «Червона армія». У січні – вересні 1932 працює в Техвидаві, потім знову повертається до редакції «Червоного шляху» (від 1936 – «Літературний журнал»). У Харкові сім’я Свідзінського розпалася: дружина з дочкою переїхала до сестри у Вінницю. У Харкові Свідзінський видав другу поетичну збірку «Вересень» (1927). Остання прижиттєва збірка «Поезії» вийшла 1940 у Києві у видавництві «Радянський письменник» (друкувалася у Львові). Готував наступну збірку «Медобір».
Свідзінський також багато перекладав з літератур народів СРСР, з французької, іспанської, польської мов. Серед перекладів «Слово о полку Ігоревім» (1938), комедії Арістофана «Хмари», «Оси», «Жаби» (видано 1939). Був безпартійним. Член Спілки письменників СРСР з 1936.
27 вересня 1941 Свідзінського заарештовано. Спалено разом з іншими в’язнями в покинутій господарській будівлі у селі Непокритому під Салтовом.
Микола Бажан так оцінив творчість Свідзінського: «Це – поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю» (1973, лист до Андрія Чернишова).
[ред.] Література
- Українські письменники: Біобібліографічний словник. – К., 1965. – Т. 5. – С. 415–416.
- Український Радянський Енциклопедичний Словник. – Т. 3. – К., 1968. – С. 228.
- Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник. – К., 1970. – С. 379; портрет.
- Гетьманець М. Ф. Свідзінський Володимир Юхимович // Українська Радянська Енциклопедія. – 2-е видання. – Т. 10. – К., 1983. – С. 59.
- Український Радянський Енциклопедичний Словник. – 2-е видання. – Т. 3. – К., 1987. – С. 177.
- Письменники Хмельниччини: Бібліографічний покажчик. – Хмельницький, 1989. – С. 86.
- Никанорова О. Володимир Свідзинський // ...З порога смерті... Письменники України – жертви сталінських репресій. – К., 1991. – С. 386–388; фото.
- Мацько В. Літературне Поділля. – Хмельницький, 1991. – С. 62–63.
- Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XІX–XX ст. Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. – Кам’янець-Подільський, 1993. – С. 343.
- Універсальний словник-енциклопедія. – 3-є видання. – К., 2003. – С. 1093.
