Цирк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Будівля київського цирку

Цирк лат. circus— переважно кругла будівля з ареною (манеж) і трибунами для глядачів. У цирку відбуваються видовища (називані також цирком), супроводжувані музичною ексцентрикою, які демонструють силу і відвагу циркових артистів (силачів, акробатів, повітряних гімнастів, жонглерів, еквілібристів, ілюзіоністів, фокусників, вершників, велофігуристів, боротьби, муштрувальників свійських і приборкувачів диких тварин тощо) з інтермедіями-буфонадами клоунів, пантомімою і меломімою.

У древніх римлян цирк був місцем кінських перегонів і змагань в швидкості на колісницях, а згодом і деяких інших видовищ, які проходили у святкові дні і називалися ludi circenses.

[ред.] Історія

Попередниками цирку в Україні з 11 в. були скоморохи, згодом ярмаркові балагани, жонґлери й цигани з ведмедями, у 18 — 19 в. театралізовані кінні каруселі й інші кінні видовища, а з 19 в. мандрівні цирки та звіринці. У кінці 19 — на початку 20 ст. з'являються стаціонарні цирки, найперше в Києві дерев'яний (1867), мурований цирк Берґоньє (1875) та ін., згодом у Харкові: дерев'яний цирк братів Нікітиних (1883), 1886 модерний на свій час, на взірець паризького цирку Франконі, цирк Грікке та у 1911 другий цирк на 5 750 місць грека Муссурі. 1903 в Києві побудовано цирк, де показував муштрованих коней П. Крутіков, в Одесі діяв цирк С. Малевича. Крім стаціонарних, до 1914 в Російській Імперії працювало біля 100 мандрівних цирків. За радянської влади декретом з жовтня 1919 цирк націоналізовано й підпорядковано Наркомосові. За цим декретом цирк мав «стати одним зі знарядь виховання нової людини, громадянина соціальної держави». Для складання циркових програм залучено письменників, режисерів театру, балетмайстрів, композиторів, сценографів і фізкультурників. Якийсь час для Київського і Харківського цирків працювали українські режисери Г. Юра (поставив українську водяну пантоміму «Бунтар Кармелюк»), В. Балабан, М. Крушельницький, В. Скляренко, композитори П. Майборода, А. Штогаренко, В. Серманич, М. Фореґґер, балетмайстер К. Голейзовський, декоратор Б. Ердман, фізкультурники О. і В. Ялові та ін. На провінційних аренах ставлено пантоміми «Тарас Бульба», «Ніч під Різдво». Світового визнання здобули українці борець І. Піддубний (шестикратний чемпіон світу) і клоун-акробат В. Лазаренко. 1954 в Харкові створено Перший український цирк, відкриття якого відбулося на київській арені прем'єрою «День народження». Український національний колектив репрезентував українське циркове мистецтво 1960 на Декаді української літератури й мистецтва в Москві. У виставах колективу український національний характер підкреслювано одягом, музикою, орнаментикою на реквізиті, поведінкою. Зокрема український характер мають антиподисти Микитюки (Світлана, Ганна і Франк), жонґлери Філіпенки (розігрують сценку за мотивами «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя), гуцульські акробати під керівництвом В. Максимова, мистці фігурної їзди на мотоциклах П. Маяцький і Н. Сорокіна, акробати-вольтижери В. і В. Фоменки, подружжя Лисиненки, клоун з собачками Л. Мозговий, повітряні гімнасти 3. і М. Криленки, танцюристка на дроті Елла Косяченко та ін.

1960 побудовано в Києві новий цирк на 2100 місць (архітектор А. Жуков), директор і мистецький керівник Б. Заєць. Тут з 1961 існує естрадно-циркова студія. Найстарішу циркову традицію має Харків. Чимало майстрів цирку починало свою мистецьку кар'єру на харківській арені, зокрема клоуни В. і В. Лазаренки, А. Дуров, О. Попов, харків'янка І. Бугримова, що понад 40 років працювала з левами, акробат, ексцентрик і еквілібрист П. Маяцький та ін. 1974 побудовано в Харкові новий цирк, будинок на понад 2 000 місць з сучасною технічною апаратурою, приміщеннями для коней, левів і слонів, спортивно-репетиторними залами, гардеробами тощо. Програми Харківського цирку театралізовані, там створюються нові циркові жанри: цирк на воді, цирк-ревю, цирк на льоду. Тематичні програми тогочасного українського цирку: «Арена дружби», «Парада чудес», «Веселі зірки», «Циркові сувеніри»; дитячі спектаклі: «Нові пригоди Снігуроньки і Золотого ключика», «Забавна казка» та ін. Головні режисери: Е. Зіскінд, Ф. Яшинов (1934—82), В. Гамеров, диригент оркестру І. Додюк; циркові композитори Я. Френкель, А. Владимирцев. При цирку створено режисерську лабораторію. Старий харківський цирк перетворено на філію Всесоюзної дирекції підготови циркових програм, атракціонів і номерів (керівник Е. Зіскінд). Тут розроблено більші атракціони: «Гімалайські ведмеді», «Леви», «Африканські левивелетні», «Екзотичні тварини», «Серед хижаків» та ін.

Побіч стаціонарних цирків, в державній системі СРСР працювали пересувні цирки та циркові колективи, бригади. 1951 р. в Києві постала мистецька організація цирку на естраді, яка мала 13 колективів. Обслуговувала переважно села. З 1964 діє цирк на льоду. Кандидати цирковго мистецтва фахову освіту здобувають в Харківському Інституті Мистецтв на режисерському факультеті. На міжнародному терені національні циркові бриґади не репрезентують своїх країн, а окремі майстрі їх включаються в збірний колектив радянського цирку.