Ян Хендрик Оорт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ян Хендрик Оорт біля Лейденського університету у 1976 р.

Ян Хендрик Оорт (нід. Jan Hendrik Oort) (28 квітня 1900, Франекер - 5 листопада 1992, Лейден) - нідерландський астроном, член Нідерландської АН. Закінчив Гронінгенський університет, де навчався разом з Якобусом Каптейном, в 1921 — 1922 рр. працював в тому ж університеті, в 1922 — 1924 рр. — в Йєльськой обсерваторії (США). На протязі 1924 — 1970 рр. працював в Лейденської обсерваторії, з 1945 р. — її директор; у 1926 — 1970 рр. викладав в Лейденськім університеті, з 1945 г.— професор.

Основні наукові роботи присвячені дослідженню будови і динаміки Галактики і питанням космогонії. У 1927 р. на основі статистичного вивчення променевих швидкостей і власних рухів зірок строгіше обґрунтував гіпотезу Бертила Ліндблада про обертання галактики навколо її центру. Показав, що галактика обертається не як тверде тіло — внутрішні її частини обертаються швидше, швидкість зменшується з відстанню від центру; визначив величину ефекту диференціального обертання (Постійна Оорта), швидкість галактичного обертання (220 км/с в околиці Сонця) і період обертання (220 млн. років в околиці Сонця). Роботи Оорта поклали початок вивченню динаміки галактики.

Детально розглянув роль дифузної речовини в кінематичній і динамічній картині Галактики. У 1932 р. вперше оцінив щільність дифузної міжзоряної речовини з допомогою z-компоненти швидкостей зірок (перпендикулярній площині Галактики) і знайшов її межу — 3·10²⁴ г/см³. У 1938 р. показав, що велика частина поглинаючої речовини в Галактиці зосереджена в шарі завтовшки по 200 парсеків з обох боків галактичної площини; показав також, що зоряна щільність росте у напрямі до галактичного центру і що Сонце розташоване в області із зниженою зоряною щільністю.

З появою радіоастрономії продовжував вивчення Галактики радіоастрономічними методами — брав участь у встановленні великомасштабної структури, в дослідженнях хмар міжзоряного газу.

Оорт — автор теорії сферичної кометної хмари, яке є джерелом спостережуваних комет. Ця хмара тягнеться до відстані 150 000 а. е. від Сонця, і комети велику частину часу знаходяться далеко від Сонця і тому невидимі. Під впливом найближчих зірок швидкості окремих комет можуть мінятися настільки, що останні потрапляють в околиці Сонця і стають видимими; тут вони в результаті планетних тяжінь міняють свої орбіти і можуть ставати періодичними.

Спільно з Лайменом Спітцером запропонував механізм освіти протозірок в міжзоряних хмарах (стиснення газу під дією тиску випромінювання гарячих зірок, що раніше утворилися). Спільно з Хендріком Крістофелем ван де Хюлстом розробив теорію утворення міжзоряних пилових частинок шляхом акреції міжзоряного газу. Виявив, що випромінювання Крабоподібної туманності поляризовано і має синхротронну природу.

Оорт багато в чому сприяв розвитку радіоастрономії на європейському континенті: сприяв споруді радіотелескопу у Вестерборкі, а також Південної європейської обсерваторії. У 1958 — 1961 рр.— президент Міжнародного Астрономічного союзу.