Інгібітори корозії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Інгібітори корозії (рос. ингибиторы коррозии; англ. corrosion inhibitors; нім. Korrosionsinhibitoren m pl) – речовини, введення яких у відносно невеликих кількостях в агресивне середовище викликає помітне сповільнення корозії металів.

І.к. впливають на кінетику електродних процесів, які проходять під час корозії, а також характеризуються здатністю утворювати на металі оксидні і гідрооксидні та інш. плівки і переводити його в пасивний стан.

У нафтовій і газовій промисловості І.к. застосовують для захисту обладнання свердловин, устаткування підготовки нафти і газу, а також на переробних заводах у випадку, коли в продукції містяться корозійно-агресивні компоненти – двоокис вуглецю, сір-ководень і органічні кислоти. При цьому використовуються високомолекулярні органічні інгібітори, які містять азот, сірку чи кисень і розчинні у вуглеводнях, воді або метанолі.

Розрізняють інгібітори сірководневої корозії, вуглекислотної корозії, систем утилізації стічних вод. У залежності від корозійної активності середовища і умов застосування інгібіторів корозії питома витрата інгібіторів коливається від 10 до 50 кг на 1 млн. м³ газу або (для рідких середовищ) від 100 до 500 мг/л. При гідравлічному транспортуванні вугілля як І.к. застосовують Са(ОН)₂.