Адигейська мова
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Адигейська мова | |
|---|---|
| Поширена в: | Росія, Туреччина, Йорданія, Сирія, ізраїль, Македонія, Ірак |
| Регіон: | Адигея |
| Офіційний статус | |
| Коди мови | |
| ISO 639-2 | ady |
Адиге́йська мо́ва — належить до абхазо-адигської сім'ї мов. Розповсюджена в Адигеї та у Лазаревському і Туапсинському районах Краснодарського краю Росії. Число мовців - близько 130 тисяч (2002). Має 4 діалекти: абадзехський (у цей час практично вимер), бжедухський, темиргойський, шапсугський. Літературна адигейська мова склалась й розвивається на основі темиргойського діалекту. Крім адигейців, адигейською мовою користуються кабардинці та черкеси.
Найхарактерніші особливості адигейської мови: фонетика багата на приголосні (в діалектах до 70); у морфології відсутні розчленування іменників та прикметників, категорії роду і існує багатоособовість дієслів, напр.: «п-ф-а-р-и-гье-дигь» — «він спонукав їх пошити щось для тебе»; лексика насичена односкладовими коренями. Писемність (з кирилицею в основі алфавіту) і літературна мова створені за радянських часів.
| А а | Б б | В в | Г г | Гу гу | Гъ гъ | Гъу гъу | Д д |
| Дж дж | Джъ джъ | Дз дз | Дзу дзу | Е е | Ё ё | Ж ж | Жъ жъ |
| Жъу жъу | Жь жь | З з | И и | Й й | К к | Ку ку | Къ къ |
| Къу къу | КI кI | КIу кIу | Л л | Лъ лъ | ЛI лI | М м | Н н |
| О о | П п | ПI пI | ПIу пIу | Р р | С с | Т т | ТI тI |
| ТIу тIу | У у | Ф ф | Х х | Хъ хъ | Хъу хъу | Хь хь | Ц ц |
| ЦI цI | Ч ч | ЧI чI | Ш ш | Щ щ | Ъ ъ | Ы ы | Ь ь |
| Э э | Ю ю | Я я | I |
