Аль Масуді
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Аль Масу́ді (аль Масуді Абу-ль-Хасан Алі Ібн аль Хусейн; н. в кін. 9 ст. — п. бл. 957) — арабський історик і мандрівник.
Н. у Багдаді. В 915—945 відвідав Персію, Аравію, Сирію, Пн. Африку (до Занзібару), Азербайджан, Вірменію і Середню Азію; плавав по Індійському океану до Цейлону і Мадагаскару. Жив у Сирії і Єгипті. Помер у Фустаті (Старий Каїр).
Під час своїх подорожей зібрав численні матеріали з історії, географії, етнографії і культури багатьох народів. Автор бл. 20 праць (майже всі втрачені) з різноманітних галузей знань (історії, філософії, права, мусульманського богослов'я). Збереглися тільки твори "Промивальні золота і копальні самоцвітів" (943), "Книга повідомлень і розсудів" (956) та деякі фрагменти ін. творів. У них є відомості про слов'ян, їх побут і релігію. Повідомляється про політичне об'єднання валінана (волиняни) на чолі з Маджаком та про похід на Кавказ київського князя Ігоря (після 913).