Астрометрія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Астроме́трія (грец. αστρον — зоря, μεχρεω — вимірюю)— розділ астрономії, завданням якого є визначення геом. та кінематичні характеристики як окремих небесних тіл, так і їхніх комплексів, а також Всесвіту в цілому^[1]; положень світил на небесній сфері та їхніх власних рухів, вимірювання діаметрів небесних тіл і взаєморозташування деталей на їхній поверхні, визначення географічних координат і азимутів на земній поверхні, вимірювання часу.

[ред.] Генеза

Астрометрія — найдавніший розділ астрономії. Перші каталоги зір було складено у Вавилоні принаймні у VIII стоіття до н.е., визначення розмірів Землі Ератосфеном належить до 240 до н.е., з'ясування елементів координатних систем на небесній сфері та відкриття прецесії Гіппархом — до 150—123 до н.е.

В середині II ст. н.е. створена геоцентрична система світу Птолемея — перша кінематико-геометрична модель для пояснення руху небесних тіл.

У 1543 її змінила геліоцентрична система світу, істинність якої підтверджена Кеплера законами. Згодом виявлено рухи зір у просторі та визначено їхні відстані від Сонця, досліджено рух Сонця відносно зір, будову Галактики та положення Сонця в ній тощо.

Від 70-х pp. 20 століття суттєво зросла прикладна роль астрометрії завдяки:

появі нових ідей в Α., пов'язаних з використанням радіоінтерферомет-ричних спостережень віддалених об'єктів у Всесвіті, спостережень зі штучних супутників Землі тощо;
створенню нової високоточної техніки;
застосуванню ЕОМ та автоматизованих комплексів для опрацювання вимірювань;
широкій міжнародній кооперації під час виконання окремих астрометр. проектів та ін. (див. «ГІППАРКОС»).

[ред.] Засоби астрометрії

Для проведення астрометричних спостережень створено спец. інструменти, які застосовуються для стаціонарних спостережень на обсерваторіях (меридіанний круг, пасажний інструмент, вертикальний круг та ін.) і для спостережень у польових умовах (теодоліт, універсальний інструмент та ін.).

[ред.] Методи астрометрії

Поділ астрометрії на розділи (фундаментальна, фотографічна, позиційна, релятивістська, рентгененівська, космічна, місячна та ін.) пов'язаний із завданнями, методами, об'єктами, а також діапазонами електромагнітного випромінювання та його приймачами.

Окремим розділом астрометрії є проблема вивчення особливостей обертання Землі.

Астрометрія поділяється на сферичну астрономію, фундаментальну астрономію, фотографічну астрономію і практичну астрономію.

До астрометрії належить астрометричних інструментів теорія (вивчення інструментальних помилок).

Сферична астрономія розробляє математичний апарат для розв'язування задач астрономії, методи урахування зміни небесних координат внаслідок прецесії, нутації, аберації, рефракції світла і паралактичних зміщень.

Фундаментальна астрономія визначає точні координати зір і складає зоряні каталоги. Точні положення світил на небесній сфері визначаються їхніми екваторіальними координатами — прямим піднесенням і схиленням (див. Координати небесні). Першу з цих координат визначають за моментом проходження світила через меридіан, а другу — за вимірюванням зенітної віддалі світила по меридіану. Визначені таким способом координати зір публікуються у вигляді зоряних каталогів. В окремих каталогах, складених в різних обсерваторіях, є випадкові і систематичні помилки. Кілька таких каталогів обробляють за допомогою складних обчислень, при яких особлива увага звертається на виключення систематичних помилок. В результаті створюється зведений каталог, т. з. фундаментальний каталог. Фундаментальні каталоги використовують для визначення точного часу (служба часу) і точної широти (служба широти), при визначенні власних рухів зір, при складанні астрономічних щорічників тощо. Масове визначення положень світил (зорі, комети, астероїди та ін.) провадять методами фотографічної астрономії. Для цього зняту астрографом пластинку з об'єктом вимірюють на спеціяльному приладі. Знаючи координати кількох опорних зір із зоряних каталогів, можна визначити координати інших об'єктів, зафіксованих на пластинці.

Фотографічні методи застосовуються також для визначення зоряних паралаксів і власних рухів зір, а також для складання фотографічних каталогів. В останній час способом фотографічних спостережень визначають точні положення штучних супутників Землі.

Завданнями практичної астрономії є визначення географічних координат та азимутів точок земної поверхні і точного часу. Для виконання цих завдань створено спец. інструменти і розроблено методи спостережень та обробки даних (напр., Цінгера метод для визначення часу і Пєвцова метод для визначення широти).