Астрономія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Астроно́мія (грец. αστρον — зірка і νομος (закон)) — наука про Всесвіт, що вивчає рух, будову, походження та розвиток небесних тіл і їх систем. Астрономію поділяють на сферичну астрономію, практичну астрономію, астрофізику, небесну механіку, зоряну астрономію, позагалактичну астрономію, космогонію, космологію і ряд інших розділів.

Астрономія — одна з найстарших наук, яка виникла з практичних потреб людства (передбачення періодичних явищ, відлік часу, визначення місця розташування на поверхні Землі, тощо). Є докази, що ще доісторичні люди знали про основні явища, пов'язані з сходом і заходом Сонця, Місяця і деяких зірок. Серед найдавніших письмових джерел зустрічаються описи астрономічних явищ, а також примітивні розрахункові схеми для передбачення часу сходу і заходу найяскравіших небесних тіл і методи відліку часу і ведення календаря. Теорії, які на основі розвитих арифметики і геометрії пояснювали і передбачали рух Сонця, Місяця і яскравих планет, були створені в країнах Середземномор'я в останні століття дохристиянської ери і разом із простими, але ефективними приладами служили практичної цілям аж до епохи Відродження.

Народження сучасної астрономії пов'язують з відмовою від геоцентричної системи світу Птолемея (2 століття) і заміною її геліоцентричною системою Ніколая Коперніка (середина 16 століття), з початком досліджень небесних тіл за допомогою телескопа (Г. Галілей, початок 17 століття) і відкриттям закону всесвітнього тяжіння (І. Ньютон, кінець 17 століття). 18-19 століття були для астрономії періодом нагромадження даних про Сонячну систему, нашу галактику і фізичну природу зірок, Сонця, планет і іншим космічних тіл. Поява великих телескопів і проведення систематичних спостережень привели до відкриття того, що Сонце входить у величезну дископодібну систему з багатьох мільярдів зірок — галактику. На початку 20 століття астрономи виявили, що ця система є однією з мільйонів подібних їй галактик і що усі вони розлітаються одна від одної наче від сильного поштовху в далекому минулому. Відкриття інших галактик стало поштовхом для розвитку позагалактичної астрономії. Дослідження спектрів галактик дозволило Е. Хабблу в 1929 році виявити загальне розширення Всесвіту. Науково-технічна революція 20 століття мала надзвичайно великий вплив на розвиток астрономії в цілому й особливо астрофізики. Створення оптичних і радіотелескопів з високою роздільною здатністю, застосування ракет і штучних супутників Землі для позаатмосферних астрономічних спостережень призвели до відкриття цілого ряду нових видів космічних тіл: радіогалактик, квазарів, пульсарів, джерел рентгенівського випромінювання, тощо. Були розроблені основи теорії еволюції зірок і космогонії Сонячної системи. Найбільшим досягненням астрофізики 20 століття стала релятивістська космологія теорія еволюції Всесвіту в цілому.

[ред.] Основні розділи астрономії

Астрометрія — підрозділ науки астрономії, що вивчає небесні тіла в конкретні моменти часу.
Небесна механіка — з'явилася лише у 17 столітті, коли стало можливим вивчення сил, що керують рух небесних тіл. Вона вивчає дію небесних тіл під впливом сили тяжіння та фігури рівноваги небесних тіл, що визначається силою гравітації та обертання.
Астрофізика — вивчає фізичну природу небесних тіл.
Астрономія зірок — судячи із назви, вона вивчає будову і розвиток зіркових систем.
Космологія — займається вивченням найбільш спільних питань про будову та еволюцію Всесвіту.

УРЕ

Астрономія — наука про будову і розвиток небесних тіл і Всесвіту. Небесними тілами є Сонце, планети з супутниками, комети, метеорні тіла, зорі, туманності, космічний пил і найменші частинки, що заповнюють міжзоряний простір. А. вивчає їх рух, розподіл, будову, хім. склад і фіз. стан, походження і розвиток. В А. вивчаються також загальні закони будови і розвитку Всесвіту. А. тісно пов'язана з багатьма науками; вона в значній мірі сприяла розвиткові фізики, хімії, математики і сама використовує добуті ними результати. А. має велике практичне значення. Визначення точного часу і складання календаря, визначення координат літака в повітрі або корабля в морі, вивчення впливу Сонця на різні процеси на Землі — все це відноситься до А. Запуск в СРСР перших в історії людства штучних супутників Землі, космічної ракети, яка стала новою малою планетою Сонячної системи, космічної ракети, яка досягла Місяця, автоматичної міжпланетної станції ставить перед А. нові важливі завдання. Тепер А. спрямовує свої дослідження на підкорення космічних просторів і міжпланетні перельоти.

А. поділяється на такі основні розділи. Астрометрія вивчає методи визначення координат і розмірів небесних тіл, географічних координат на земній поверхні і вимірювання часу. Астрофізика вивчає фізичний стан і хімічний склад небесних тіл, а також досліджує питання про джерела енергії, випромінюваної Сонцем і зорями. В останні роки значного розвитку набула радіоастрономія, яка досліджує радіовипромінювання небесних тіл і міжзоряного середовища. Зоряна астрономія вивчає будову і розвиток зоряних систем і міжзоряної матерії. Небесна механіка досліджує рух небесних тіл під дією сил притягання і відштовхування, а також вивчає фігури небесних тіл. Космогонія вивчає питання про утворення і розвиток небесних тіл, насамперед Сонячної системи. Космологія досліджує основні закономірності у Всесвіті.

А. є однією з стародавніх наук, що виникли з практичних потреб людини. За положенням сузір'їв і зір відносно горизонту первісний землероб визначав настання пір року; кочові племена за зорями і Сонцем орієнтувались при пересуваннях. Необхідність у літочисленні привела до створення календаря, основаного на видимих рухах Сонця і Місяця. Періодична повторюваність затемнень Сонця і Місяця була відома вже дуже давно. В китайському літопису описується затемнення Сонця, яке відбулося в 3-му тисячолітті до н. е. А. успішно розвивалась у Стародавньому Вавілоні, Єгипті, Китаї та Індії. Особливо великого розвитку досягла А. в Стародавній Греції. Тут Піфагор вперше прийшов до висновку, що Земля мав кулясту форму, а Арістарх Самоський висловив здогадку, що Земля обертається навколо Сонця. Гіппарх у 2 ст. до н. е. склав один з перших зоряних каталогів. У творі Птолемея «Альмагест», написаному в 2 ст. н. е., викладено т. з. геоцентричну систему світу, яка була загальноприйнятою протягом майже півтори тисячі років. У серед. віки А. досягла значного розвитку в країнах Сходу. В 15 ст. Улугбек спорудив поблизу Самарканда обсерваторію з точними на той час інструментами. Тут було складено перший після Гіппарха каталог зір. З 16 ст. починається розвиток А. в Європі. Нові вимоги до А., які висувалися у зв'язку з розвитком торгівлі та мореплавства і зародженням промисловості, сприяли звільненню науки від впливу релігії і привели до ряду великих відкриттів. 1543 ознаменувався виходом у світ твору М. Коперника «Про обертання небесних сфер, в якому було викладено геліоцентричну систему світу. Спираючись на вчення М. Коперника, Дж. Бруно вчив про безконечність Всесвіту І незліченність населених світів. Й. Кеплер відкрив закони руху планет, то дало можливість обчислювати положення планет на небесній сфері. Г. Галілей уперше застосував підзорну трубу для астр. спостережень. В кін. 17 ст. І. Ньютон відкрив закон всесвітнього тяжіння. 1761 М. В Ломоносов виявив атмосферу на Венері.

З 19 ст. починається бурхливий розвиток А., чому в значній мірі сприяло застосування нових методів дослідження з використанням фотографії, спектроскопії і створення нових точних інструментів. У 1-й пол. 19 ст. було організовано нові обсерваторії в різних країнах світу. В Росії збудовано і обладнано першокласними інструментами славетну Пулковську обсерваторію, створено обсерваторії в кількох університетських містах (Дерпт, Москва, Казань, Київ та ін.). Значного розвитку досягла А. в нашій країні після Великої Жовтн. соціалістич. революції. Ідеологічна спрямованість рад. А., яка базується на теорії марксизму-ленінізму, плановість і колективність у роботі, а також тісний зв'язок з народним господарством забезпечили їй небувалий розквіт. В СРСР створено ряд астр. обсерваторій та ін-тів: Інститут теоретичної астрономії (Ленінград), обсерваторії в Абас-тумані (Грузія), Бюракані (поблизу Єревана), Сталінабаді, Криму, Алма-Аті та ін. Для обладнання цих обсерваторій велике значення мав розвиток вітчизняного приладобудування Тепер радянська промисловість виробляє найскладніші астр. інструменти, які до революції замовлялися лише за кордоном.

Значного розвитку А. досягла на Україні. Ще 1821 адмірал А. С. Грейс організував першу на Україні астр. обсерваторію у м. Миколаєві для обслуговування Чорноморського флоту. Другою на Україні була обсерваторія Київського ун-ту, будівництво якої закінчено 1845. Потім було відкрито обсерваторії в Одесі (1871) і Харкові (1888). 1900 створено обсерваторію Львівського ун-ту. 1908 у Сімеїзі (Крим) організовано астрофізичний відділ Пулковської обсерваторії, який тепер входить до складу Кримської астрофізич. обсерваторії АН СРСР Після Жовтневої соціалістич. революції у Полтаві 1926 створено гравіметричну обсерваторію, основним завданням якої є вивчення рухів земних полюсів і припливів у земній корі. 1945 в Голосієві (під Києвом) створено астр. обсерваторію АН УРСР. Значні астрометрич. роботи виконали на Україні І. Є. Кортацці, Б. П. Остащенко-Кудрявцев, Л. І. Семенов (Миколаїв), В. І. Фабріціус, М. П Диченко (Київ), М. В. Ціммерман, Б. В. Новопашенний (Одеса), Г. В. Левиць-кий, Л. О. Струве, М. М. Євдокимов (Харків), О. Я Орлов, Є. П. Федоров (Полтава). М. Ф. Хандриков був визначним організатором київської школи теоретичної А. Важливі дослідження виконав у Києві А. О. Яковкін. В галузі астрофізики значних успіхів досягли С. К. Всехсвятський (Київ), О. К. Коно-нович і В. П. Цесевич (Одеса), В. Г. Фесенков, М. П. Барабашов (Харків), Г. М. Неуймін, Г. А. Шайн, Е. Р. Мустель (Крим), Е. В. Рибка, В. 6. Степанов, М. С. Ейгенсон (Львів) і багато ін.

А. входить у навчальний план середніх шкіл як окрема дисципліна Деякі відомості з А. (всесвітнє тяжіння, сонячні та місячні затемнення) вивчаються в школі в курсі фізики Учні дістають відомості про добову й річну зміну зоряного неба, про рух Землі, про методи дослідження небесних явищ та деякі питання астрофізики. Курс А. завершується вивченням окремих питань космогонії (будова Всесвіту, походження і розвиток небесних тіл і т. ін.). Вивчення А. в школі розширює знання учнів з природознавства, сприяє формуванню діалектико-матеріалістич. світогляду,