Бодлер Шарль П'єр
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Шарль П’єр Бодлер (фр. Charles Pierre Baudelaire, 9 квітня 1821, Париж - 31 серпня 1867, Париж) - французький поет, літературний критик та перекладач, один з найвпливовіших представників французької літератури 19 століття.
Народився 9 квітня 1821 в Парижі. Рано втратив батька. Його виховував вітчим - офіцер французької армії Жак Опік (1789-1857), який згодом зробив блискучу військову (генерал), дипломатичну (посол у Мадриді) і політичну (сенатор) кар'єри. В 1832 сім'я переїхала в Ліон.
В 1833 Бодлер поступив у ліонський Королівський коледж і мешкав в пансіоні.
Після повернення сім'ї в Париж в 1836 Бодлер продовжив освіту в Ліцеї Людовика Великого; він знову жив в пансіоні, суворий режим якого вітчим вважав необхідним для виховання непокірного пасинка. В 1837 Бодлер написав свій перший вірш "Несумісність" (Іncompatіbіlіte). В 1839 його виключели з Ліцею, але вже в серпні він здав іспити на бакалавра.
1839-1841 - слухав лекції з права в Сорбонні. Зближається з паризькою богемою. В 1841 батьки відправили його в морську подорож в Індію щоб відірвати його від цього середовища. Але у вересні Бодлер перериває плавання і кілька місяців живе на о. Маврикій. В 1842 - повертається в Париж. Після досягнення повноліття Бодлер успадковує батьківські 75 тис. франків.
В 1843 він почав працювати в літературних журналах, у першу чергу як автор оглядів і рецензій про культурне життя Парижа. Знайомиться з головними письменниками і поетами Франції: Оноре де Бальзаком, Жераром де Нервалем, Теофілем Гот’є, Сент-Бевом, Віктором Гюго і П’єром Дюпоном. Богемний спосіб життя і пристрасть до колекціонування живопису втягують його у величезні витрати. За два роки він розтратив третину успадкованих грошей. В 1844, за рішенням сімейної ради над Бодлером встановлюється опіка. Він гостро переживає приниження. В 1845 робить спробу самогубства. Наприкінці 1845 року остаточно пориває з вітчимом. У тому ж році відбувся його перший літературний дебют: у журналі "Художник" (Artіste) публікується сонет "Дамі креолці" (A une dame creole), складений ще в період його перебування на о. Маврикій. Тоді ж він заявляє про себе як про тонкого цінителя живопису, написавши есе про художній салон 1845 року. ("Салон 1845 року", Le salon de 1845); з цього часу Бодлер став одним з головних літературних і художніх критиків свого часу.
В 1846 - виходить брошура "Салон 1846 року" (Le salon de 1846). Бодлер вступає в "Товариство літераторів". А в 1847 - публікує в "Бюлетені", який видає "Товариство" свою першу поему в прозі "Фанфарло" (La Fanfarlo). Значно розширює коло своїх знайомств: крім поетів і письменників до нього входять художники (Делакруа, Курбе, Дом’є, Мане), відомий фотограф Надар і майбутній видавець його поетичних збірників Пуле-Малассі.
В 1848 році під час Лютневої революції 1848 бореться на барикадах проти королівських військ. В 1851 - в дні державного перевороту Наполеона ІІІ (грудень 1851) бере участь у вуличних боях.
В 1850-і роках активно пропагує у Франції творчість Едгара По (переклади, дослідження).
25 червня 1857 Пуле-Малассі випускає поетичну збірку Бодлера "Квіти Зла" (Fleurs du Mal), яка викликала гучний скандал. За рішенням влади тираж було арештовано. 21 серпня 1857 - "за образу суспільної моралі" Бодлер засуджений трибуналом департаменту Сена до штрафу 300 франків і до заборони шести найбільш "аморальних" поем.
В 1860 було опубліковано збірку коротких художньо-філософських есе "Штучний рай" (Paradіs artіfіcіels). У цій збірці Бодлер досліджує проблему впливу на людину збуджуючих засобів: вина, гашишу й опіуму. Вихваляючи вино, він засуджує використання наркотичних речовин. На його думку, художник, від природи обдарований поетичною уявою і не має потреби в штучному створенню образів.
В 1861 році вийшло друге видання "Квітів Зла", останнє при житті поета, до складу якого включено тридцятьп'ять нових віршів. Спроба здійснити третє видання "Квітів зла" наштовхується на відмову головних видавничих будинків Леві, Гарн’є і Етцеля.
Незабаром Бодлер висуває свою кандидатуру у Французьку академію, але потім знімає її порахувавши свій вчинок негідним поета.
В 1864 журнал "Фігаро" (Fіgaro) опублікував шість поем у прозі під заголовком "Паризький сплін" (Spleen de Parіs). У квітні 1864 Бодлер, рятуючись від кредиторів, поїхав до Брюсселю, де сподівався заробити на життя проводячи лекції на літературно-художні теми, однак його лекції не мали успіху у бельгійської аудиторії.
В 1865 Бодлера появилися симптоми паралічу мови. В 1866 після серцевого нападу мати відвозить Бодлера в Париж в лікарню доктора Дюваля. 31 серпня 1867 після довгої агонії Бодлер помер на руках матері. Похований 2 вересня на цвинтарі Монпарнасс у Парижі. В останню путь його проводжала лише невелика група друзів (П.Верлен, Т. де Банвіль і ін.).
В 1868 році видавничий будинок Леві, який придбав у Пуле-Малассі права на публікацію творів Бодлера, випустило третє видання "Квітів Зла", доповнене останніми віршами Бодлера та збірник статей про мистецтво "Естетичні рідкості" (Curіoosіte esthetіques).
В 1869 вийшли збірки літературних есе "Романтичне мистецтво" (Art romantіque) та "Маленькі поеми в прозі" (Petіts poemes en prose), - експериментальна книга, яка містила як переклади на прозаїчну мову віршованих текстів, так і оригінальні поеми в прозі. Пізніше було видано виконані Бодлером переклади творів Едгара По.
В "Естетичних рідкостях" і "Романтичному мистецтві" представлені теоретичні погляди Бодлера. Досліджуючи творчість близьких йому за духом художників і письменників, у першу чергу Ежена Делакруа і Едгара По, він формулює своє розуміння романтизму як "мистецтва сучасності", тобто "самого актуального вираження прекрасного", що характеризується "глибиною, духовністю і прагненням до нескінченного" (іntіmіte, spіrіtualіte, aspіratіon vers іnfіnі); романтизм - не у виборі сюжетів, не в правдоподібності, а в особливій "манері відчувати" (manіere de sentіr).
31 травня 1949 - "Квіти зла" Бодлера було реабілітовано: Карна палата Касаційного суду скасовує вирок трибуналу департаменту Сена від 21 серпня 1857.
[ред.] Твори
- Альбатрос (1841; 1858)
- Замисленість (1861)
- Падло (1843)
- Відповідності (1855)