Вдячність
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Вдячність — вміння належно оцінити всяку виявлену до нас уважність, всяке зроблене нам добре діло. Вона має велику суспільну вартість, бо підтримує в людях бажання робити добро іншим; бажання ж робити добро іншим — це любов. Любов зроджує любов... І навпаки, невдячність часто зроджує нехіть бути доброчинним. Невважаючи на наказ Христа робити добро так, щоб ліва рука не знала, що робить права, всі ми відчуваємо потребу визнання, коли зребимо щось добре, і брак того визнання зменшує почуття людської солідарности та доброзичливости. Виявлена ж тепла, сердечна вдячність служить поштовхом до дальших добрих діл. А проте, домагатися від когось вдячности, якої він не виявляє, непотрібно і шкідливо: вдячність має походити сама з доброго серця, бо вдячність — це любов до того, хто зробив нам добро, а любови ніхто нікому силою не може накинути.
Невдячна людина — це людина переважно суха, нечутлива, що, хоча й визнає зроблене їй добро, але надто легко й швидко забуває те почуття полегші, чи навіть і радости, що зродилося в ньому, коли те добро було йому зроблене. Було б марно чекати вдячности від морально-невиробленої, морально-нерозвиненої людини, що базує все своє життя на розрахунках матеріальної користи: для таких людей інші люди — тільки засоби для осягнення тої чи іншої цілі, і віддячувати добром на добро вони можуть тільки тоді, коли цей їхній вияв вдячности не загрожує їм ніякою втратою, а навпаки може принести їм ще й якусь користь. У деякої категорії цих морально недорозвинених людей моральна чи навіть матеріальна допомога зроджує не вдячність, а, навпаки, недовір'я, підозріння... або непомірковано високу оцінку власної особи; вони не здатні повірити, що інші можуть мати шляхетні почування, яких вони самі не мають. В кожній виявленій до них прихильності вони вбачають якийсь прихований розрахунок, бажання їх піддурити, чи якось принизити. Такі люди, якщо й віддячуються, то тільки з розрахунком одержати якусь нову вигоду. Людина ж морально розвинена робить добро задля самого добра, без жадного розрахунку, і коли одержує сама якесь добро, любить в свойому доброчинцеві ту його прихильність, ту його християнську любов, що спонукала його допомогти їй. У вдячності такої людини нема жадного розрахунку, жадної надії одержати якусь дальшу допомогу, але тільки бажання відповісти любов'ю на любов, — навіть не бажання розквитуватися, не бути більше комусь чимсь винним, а власне відповісти любов'ю на любов. Така вдячність, як кожна форма любови, зроджує радість і задоволення, вона — свіьло душі. Людина, що духово доросла до такої вдячности, радіє з того, що може бути вдячна.
