В'єтмионґські мови
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
В'єтмионґські мови — група австроазійських мов. Розповсюджені в основному у В'єтнамі та на сході Лаоса. Поділяються на 5 підгруп:
- 1. в'єтнамська мова
- 2. мионґська мова (на півночі В'єтнаму)
- 3. підгрупа тьит з діалектами шать (сек), май, рук, арем та іншими (на заході в’єтнамської провінції Біньчитхьєн)
- 4. підгрупа куой – мови понґ, хунґ та інші (на заході в’єтнамської провінції Нґетінь)
- 5. західно-чионґські мови – тхавунґ, пакатан, катьямпонґхук (на сході лаоської провінції Кхаммуан)
За типологією, усі в'єтмионґські мови – ізолюючі. Фонологічним системам властиві складові тони, тенденція до моносилабізму (односкладових слів). В архаїчних мовах (групи 3-5) зустрічаються дісилабічні (двоскладові) слова структури CVCVC (приголосний-голосний-приголосний-голосний-прголосний), у яких тон першого складу — фіксований, а голосний другого складу – або нейтральний, або гармонійний до голосного першого складу. Набір приголосних, якими можуть закінчуватися слова – більший за той, який мають в'єтнамська та мионґська мови, а кількість тонів — менша. З історичним розвитком другі склади відпадали або ж стягувалися з першим складом, набір кінцевих приголосних зменшувався; натомість розвивалися специфічні тони у словах, які втратили другий склад.
З морфологічної точки зору, в'єтмионґські мови характеризуються відсутністю словозміни та аналітизмом. Знаменні слова діляться на дві надкатегорії: імена (іменники та числівники) і предикативи (дієслова та прикметники). Службові слова (такі як видо-часові показники, показники множинності та статі) мають свої паралелі серед знаменних слів. При сполученні іменника з числівником, прикметником, займенником обов'язково вживається класифікатор. Окрім синтаксичних службових слів (прийменники, сполучники) існує значна кількість супрасинтаксичних службових слів (фразові частки, показники актуального членування). Основним способом утворення нових слів є сполучення коренів: поширена повна та часткова редуплікація. В'єтнамська мова має словотворчі суфікси китайського походження.
Порядок слів у простому реченні SVO (підмет-присудок-об'єкт), а означення наслідує означуване слово. Окрім складносурядних та складнопідрядних речень виділяються так звані ускладнені речення, в яких додаток першого дієслова є водночас підметом другого.
У давній лексиці присутня значна частка тайських та китайських запозичень.
Усі в'єтмионґські мови, окрім в'єтнамської, безписемні. Опис та дослідження цих мов почалося у XIX столітті. Майже всі вчені (А. Масперо, М.Е. та М.А. Баркери, Л.К. Томпсон) користувалися даними лише в'єтнамської та мионґської мов, оскільки даних по інших мовах не мали. Тільки М. Ферлю використовував у своїх працях дані мови тхавунґ. З кінця 70-х років XX століття в'єтмионґські мови активно вивчаються у В'єтнамі.
