Грицай Остап

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Оста́п Грица́й (*2 листопада 1881, Княжпіль, Добромильського, тепер Старосамбірського району Львівської області — †7 травня 1954, Мюнхен, Німеччина) — українських поет, літературознавець, журналіст, критик, перекладач, педагог.

Дійсний член Вільної Української Академії мистецтв і наук, дійсний член НТШ. Студіював германістику у Віденському університеті, доктор філології (1910).

Автор соціально-психологічної поеми «Утеча Олекси Перхуна» (1910), циклів новел філософського та релігійного змісту, численних літературно-критичних статей про українських (В. Стефаник, І. Франко, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, М. Яцків) та західноєвропейських письменників в українській, австрійській та німецькій періодиці. Грицаю належить німецький переклад «Слова о полку Ігоревім», уривка з «Енеїди» (12 строф з першої частини) та понад 30 поезій Шевченка, серед них: «Заповіт», «Минають дні, минають ночі», «Ой одна, я одна», заспів до «Причинної», «Не кидай матері, казали…», «Пророк», «Розрита могила», «Мені однаково», «Самому чудно. А де ж дітись?..», «І золотої, й дорогої», «В неволі, в самоті немає», «Не для людей, тієї слави», «Муза», «Не гріє сонце на чужині», «Чого мені тяжко, чого мені нудно», «І знов мені не привезла», «Якби мені черевики», «Заросли шляхи тернами», «До Основ'яненка», уривок з поеми «Кавказ» та ін. Переклади Г. виконані талановито, передають ідейно-художні та структурні особливості оригіналу. Багато перекладів Г. увійшли як ілюстрації до різних німецькомовних праць та статей про Шевченка (Монографія А. Єнсена «Тарас Шевченко. Життя українського поета». Відень, 1916; стаття А. Недзвіцької. Сила його пісень. Пам'яті Тараса Шевченка. — «Ukrainische Nachrichten», 1916, 25 березня; Г. Пудор. Нова українська література. — «Österreichische Rundschau», Відень і Лейпціг, 1917, №4, 15 серпня).