Слово о полку Ігоревім

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

СЛО́ВО О ПО́ЛКУ І́ГОРЕВІМ, «Слово про Ігорів похід», «Слово о полку Ігореві, Ігоря сина Святославля, внука Ольгова», героїчна поема кін. XII ст., поетичний твір невідомого автора княжої доби історії України.

Історія твору. Ориґінал твору відкрив граф А. Мусін-Пушкін, відкупивши його в архимандрита Спасо-Ярославського манастиря Йоіля 1791 р., і видав друком у Петербурзі 1800 р., при співпраці знавців палеографії М. Малиновського і М. Бантиша-Каменського. Сам рукопис і більшість друкованих примірників «С.» згоріли під час московської пожежі 1812 року. Брак ориґінального списка викликав уже на початку XIX ст. появу т. зв. скептиків, які вважали «С.» пізнішим фальсифікатом (О. Сенковський, М. Каченовський, І. Давидов, І. Бєліков й ін.). До новіших скептиків належали франц. славісти Л. Леже і А. Мазон, (який автором «С.» уважав Бантиша-Каменського, пізніше Йоіля), останнім часом А. Зімін, Едвард Кінан та ін. Переважає думка про безпідставність усіх закидів зфальшування, до цього чимало спричинилися різні знахідки. Ще 1818 р. К. Калайдович знайшов у псковському Апостолі 1307 р. приписку запозичену з «С.», 1829 р. Р. Тимковський видав список «Задонщини», що була наслідуванням або, як писав М. Сперанський, плагіатом «С.».

Вже ранні дослідники відкрили зв'язок «С.» з укр. народився поезією, особливо М. Максимович. У XIX ст. над «С.» працювало багато дослідників: з росіян М. Тіхонов, П. Вяземський, В. Міллер, О. Веселовський, Е. Барсов; з українців, крім М. Максимовича, О. Потебня, О. Огоновський, П. Житецький. Широко поставлене дослідження «С.» у XX ст., існує понад 700 поважних праць про «С.» різними мовами, у тому ч. праці укр. дослідників В. Перетца, М. Грунського, на еміґрації Д. Чижевського, О. Пріцака та ін. З другої пол. 1930-их рр. наук, вивчення «С.» в УРСР припинене й обмежене тільки російськомовними дослідженнями в АН СРСР.

Через відомі політичні умови перед у дослідах над «С.» вели російські вчені. Зваживши, що мова, якою написано «С.», в основі давньокиївська писемно-літературна, поему зараховують до своєї літератури українці, білоруси і росіяни. Проте ніхто з поважних учених не заперечує, що поема постала на Україні і що багато її мовних і поетичних засобів мають яскраво український характер. У 1920-их рр. М. Скрипник домагався визнати приналежність «С.» лише до української літератури.

Історична основа і зміст поеми. Темою «С.» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців на весні 1185 р. Цю історичну подію поет відтворив в епічно-ліричному пляні, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за ставлення особистого над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника — співця Бояна, який в XI ст. прославляв князів, і зв'язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохристиянським світом божеств та обіцяє співати в його стилі й об'єднати давню й теперішню славу. Після описів підготовки до походу, триденного бою і поразки Ігоря, автор «С.» з'ясовує причини, які довели до недолі Руську землю. Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, прославою спершу «старим князям» — Ігореві і Всеволодові, і потім «молодим», що їх представником був Володимир Ігоревич.

Мова і поетика. Мова, якою написано «С.», це тогочасна літературна мова русинів, подібна до мови літописів, але з помітно більшими впливами народився Більшість дослідників припускають, що автор «С.» був або киянин або чернігівець, ін. (Орлов, Юґов) доводять, що він мусів бути галичанин («карпаторус»). Є припущення, що копія поеми XVI ст., відкрита М. Пушкіном, була вже значно окнижнена переписувачами, які підтягали транскрипцію поеми під панівний тоді болг. правопис. До того ж вона могла бути не з старого списка, а з ін. копій, які й витворили т. зв. «темні місця» поеми. Мовний скарб поеми порівняно невеликий, дещо понад 900 слів. Побіч слів, прикметних тільки українській мові, в «С.» є архаїзми, збережені в українських говірках, є також впливи ін. мов.

Особливо багаті епітети «С.», порівняння й метафори, метонімії й гіперболи. Автор персоніфікує природу, робить її живою істотою, яка або співчуває, або шкодить людині. Досконалість поетичних образів доводить, що, побіч літописів, мусіла існувати й багата народився і дружинна поезія із складною і високорозвиненою поетикою.

Справа ритміки «С.» — одна з найбільш оспорюваних. Спроби відтворити його ритмічну структуру якимось правильним віршем не мали успіху: теорія сканд. вірша Р. Абіхта (1901), ритм 4/4 Ф. Корша (1909), теорія візант.-церк. канонів В. Бірчака (1910), теорія «летючих ударів» Є. Сіверса (1926), вплив старогебрейського вірша, добачуваний митр. Іларіоном (1949). М. Максимовичзв'язував ритміку «С.» з пізнішими думами, П. Житецький підкреслив речитативний характер «С.», за яким кожний вірш-речення, незалежно від кількости складів, творить цілість з своїми власними ударами. Ф. Колесса зв'язав ритм «С.» з голосіннями, що стояли й в основі дум. Цей тип вірша має дуже широкий діяпазон вислову, в нього можна було вплітати різні ритми, відповідно до теми, настрою і поетичної традиції. Опис бою кн. Всеволода — зразок дружинної бойової пісні, але її ритміка зовсім покривається з деякими весільними й обжинковими піснями, що є доказом тісного зв'язку дружинної поезії з народився

Переклади і переспіви «С.» існують багатьма мовами світу, а найбільше українською і російською. Укр. віршовані і прозові переклади «С.» дали: І. Вагилевич (бл. 1836, друкований 1884), Б. Дідицький (язичіем, 1849), М. Максимович (1857), С. Руданський (1860, друкований 1896), Ю. Федькович (1866, 1902), І. Франко (1873, 1952), О. Огоновський (1876), Панас Мирний (1883, 1896), О. Партицький (1884), М. Чернявський (1894), І. Стешенко (1899, 1967), К. Зіньківський (1907, 1967), В. Щурат (1907, 1912), М. Грушевський (1923), П. Коструба (1928), М. Грунський (1931), М. Матвіїв-Мельник (1936), С. Гординський (1936, друга ред. 1950), H. Забіла (1938), В. Свідзінський (1938), М. Рильський (1939), І. Огієнко (1949), М. Аркас (1951), Л. Махновець (1953), О. Коваленко (1954), М. Кравчук (1968). Переклади і переспіви окремих фраґментів «С.», зокрема «Плачу Ярославни», дали М. Шашкевич (1833), Т. Шевченко (1860), В. Мова (Лиманський, 1893), Б. Лепкий (1915) і багато ін. укр. поетів.

Перший рос. віршований переклад «С.» дав І. Серяков (1803), після нього «С.» перекладали: В. Капніст (1809), В. Жуковський (1817 — 19), М. Делярю (1839), Л. Мей (1850), М. Гербель (1854), А Майков (1869), Е. Барсов (1887), К. Бальмонт (1929), С. Шервінський (1934), Г. Шторм (1934), І. Новіков (1938), В. Стеллецький (1938), М. Заболоцький (1946), А. Юґов (1950), С. Ботвіннік (1957), М. Риленков (1962). Білоруською мовою переклав «С.» Янка Купала (1919 прозою, 1921 віршем).

Польською мовою «С.» перекладали: Ц. Ґодебський (1821), С. Красінський (1856), Б. Лепкий (1899), Ю. Тувім (1927, 1944); чес.: В. Ганка (1821), Ф. Кубка (1946) й ін.; сербською: I. Хаджевич (1842), І. Шанкович й ін.; словінською М. Плетершник (1865); болг. Р. Жинзифов (1863), Л. Стоянов (1954). Перший німецький переклад дав А. Коцебу вже 1800, далі «С.» перекладали: Й. Ріхтер (1803), Ф. Боденштедт (1861), Р. М. Рільке (1904). Н. Маєр (1933); англійською перекладали: Л. Вінер (1902), Л. Маґнус (1915), Ч. Кросе (1948), В. М. Набоков (1950), В. Кірконнелл і К. Андрусишин (1963) й ін.; французькою: Н. Бляншер і Екстейн (1823), Ф. де Берґон (1878), Н. Кульман і М. Бегаґель (1937), А. Ґреґуар (1945); італійською: Д. Чамполі (1911) і Е. Ґатто (1928); іспанською: Я. і Р. Майкелі (1949); данською: Т. Лянґе (1888); угорською: С. Рідль (1858) і Г. Стрипський; єврейськими (гебрейською та їдиш): С. Мендельсон (1875). Д. Гофштейн й І. Фефер (1938). Є переклади «С.» також: абхазькою, башкирською, вірменською, грузинською, казахською, карельською, татарською, узбецькою й ін. мовами.

Іст. п'єсу на тему «С.» п. н. «О полку Ігоревім» написав Г. Хоткевич (1926). Для театральної інсценізації «С.» опрацював Г. Лужницький. Сюжети «С.» використані в опері І. Бородіна «Князь Ігор», у композиції М. Лисенка «Плач Ярославни». В образотворчому мистецтві відомі твори на теми «С.» Ю. Нарбута, П. Холодного (старшого), О. Кульчицької, В. Васнецова, В. Фаворського, П. Андрусова, Я. Гніздовського й ін.; у театрі — А. Петрицького, у скульптурі — А. Павлося, Б. Мухина, у вітражі — Л. Молодожанина.

[ред.] Бібліографія:

Дмитриев Л. Слово о полку Игорєве. Библиография изданий. переводов и исследований. М.-П. 1938 — 54;
Слово о полку Игореве. Библиография изданий, переводов и исследований. Составила В. Адрианова-Перетц М. — П. 1940;
Слово о полку Игореве. Библиографический указатель. Составили О. Давидова, Е. Поплавская. И. Романченко. М. 1940.
Укр. письменники. Біо-бібліографічний словник. Т. I. - К. 1960;
Словарь-справочник Слова о полку Игореве. М. — П. 1965 — 73.

[ред.] Видання:

Слово о полку Игореве, под редакцией В. Адриановой-Перетц. М. — П. 1950;
слово о плъку ИгоревЂ в укр. художніх перекладах і переспівах XIX — XX ст. (до вид. підготував С. Маслов). К. 1953;
Слово о полку Ігоревім (вступна ст. М. Гудзія). К. 1955;
Слово о полку Игореве. М. 1961, друге вид. 1967. «Слово о плъку ИгоревЂ» та його поет. переклади і переспіви. К., 1967.

[ред.] Література:

Максимович М. Песнь о полку Игореве. - К., 1837
Огоновський О. Слово о полку Ігореві. - Л., 1876
Барсов Е. Слово о полку Игореве как художественный памятник Киевской дружинной Руси. I-II. - М., 1887-1889
Потебня А. Слово о полку Игореве, текст и примечания, друге вид. - X., 1914
Грушевський М. Історія укр. літератури, II-III. - Л., 1923
Перетц В. Слово о полку Ігоревім. Пам'ятка феодальної України-Руси XII в. - К., 1926
Ржига В. Гармонія мови Слова о полку Ігореві, ж. Україна, 4. - К., 1926
Грунський М. Слово о полку Ігоревім. - X., 1931
Орлов А. Слово о полку Игореве, (текст і переклад). - Вид. АН СРСР - Ленінград, 1938 і 1946
Mazon A. Le Slovo d'Igor. I-VI, Revue des Etudes Slaves XVIII-XIX, XXI. - Париж, 1938-1939 (ч. І-IV окремо, 1940), 1944
La Geste du Prince Igor . . . sous la direction d'Henri Gregoire, de Roman Jakobson et de Mare Szeftel. - Нью-Йорк, 1948
Лихачев Д. Слово о полку Игореве. - М.-Л., 1950
Чижевський Д. Історія укр. літератури, УВАН. - Нью-Йорк, 1956
Махновець Л. Слово о полку Ігореві та його поетичні переклади і переспіви. - К., 1957
Дмитриев Л. История первого издания Слова о полку Игореве. - М.-Л., 1960
Пінчук С.П. Мова і стиль «Слова о полку Ігоревім». УМШ, 1963, №1
Гординський С. Слово о полку Ігореві і укр. народився поезія. - УВАН. - Вінніпеґ, 1963
Зимин А. Спорные вопросы текстологии Задонщины. Русская литература, ч. 1. - М., 1967
Адрианова-Перeтц В. Слово о полку Игореве и памятники русской литературы XI-XIII веков. - Ленінград, 1968
Pritsak O. The Igor's Tale as a Historical Document. Armales of the Ukr. Acadomy of Arts and Sciences in the U.S. - Нью-Йорк, 1969-1972
Кобилянський Б.В. Діалектна лексика у «Слові о полку Ігоревім». «Мовознавство», 1970, №4
Рыбаков Б. «Слово о полку Игореве» и его современники. - M., 1971
Німчук В.В. «Слово о полку Ігоревім» і нар. мова. «Мовознавство», 1971, №3
Творогов О.В. Мова «Слова о полку Игореве». «Мовознавство», 1975, №6