Душа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Душа

1. У Біблії словом "душа" перекладається єврейське слово не́феш [?פנ] і грецьке слово психе́ [ψυχή]. ^[1] З біблійного вживання цього слова видно, що душа — це людина або тварина чи життя людини або тварини.^[2]
2. Більшість церков загальновизнаного християнства розуміють під "душею" нематеріальну або духовну частину людської істоти, яка переживає смерть фізичного тіла. Інші розуміють її як життєве начало.
3. За вченням давньоукраїнських волхвів — жива духовна плоть людини, що визначає її вдачу, поведінку, діяльність, взагалі — долю. Міститься в єстві людини.

Зміст 1 Душа в християнстві 1.1 Душа в біблійному розумінні 1.2 Походження вчення про нематеріальну, безсмертну душу 2 Дохристиянське вчення про душу на території України 3 Джерела

[ред.] Душа в християнстві

[ред.] Душа в біблійному розумінні

• Душа — це не те саме, що дух.
  Євреєв 4:12 (Переклад Огієнка): «Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного,- проходить воно аж до поділу душі [грецьке психе] й духа [грецьке пнеуматос], суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця». (Цей біблійний фрагмент показує, що грецьке слово, перекладене як «дух», не є тим самим словом, що перекладається як «душа»).
  
  Екклезіастова 3:19 (Переклад Огієнка): «Доля для людських синів і доля звірини - однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих [«дух», в перекладі Хоменка; єврейське руах ]». (Тут в Біблії вказується, що і в людей, і в тварин після смерті виходить "дух" (руах), а не "душа" (нефеш))
  
  «У С[тарому] 3[авіті] немає дихотомії [поділу] на тіло й душу. Ізраїльтянин конкретно дивився на речі, сприймав їх у цілості, тож він вважав, що люди - це особи, а не щось складене. Термін непеш [нефеш], хоч його перекладають словом душа, ніколи не означає душу, що існує окремо від тіла або особи... Термін [психе] у Н[о-вому] 3[авіті] є відповідником слова непеш. Він може означати життєве начало, саме життя або живу істоту» ^[3].

• Душа може померти.
  Єзекіїля 18:4 Переклад Огієнка: «Тож усі душі Мої: як душа батькова, так і душа синова - Мої вони! Душа*, що грішить,- вона помре». (*В єврейському тексті - нефеш. В декотрих перекладах сказано «людина» або «той»).
  
  Матв. 10:28: «Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі [або «життя»] вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу*, і тіло вам занапастити в геєнні». (*У грецькому тексті тут вжито психе у знахідному відмінку. Хоменко, Куліш, Деркач, Філарет, Бачиньський — усі перекладають його як «душа»).
  
  Дії Апостолів 3:23: «І станеться, що кожна душа [грецьке психе], яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу».

• Тварини теж є душами.
  Буття 1:20, 21, 24, 25 (Переклад Огієнка): «Сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу* живу...» І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її... І сказав Бог: «Нехай видасть земля живу душу* за родом її». ...І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його». (*В єврейському тексті тут вжито слово нефеш. У декотрих перекладах сказано «створіння» або «істоти»).
  
  Левит 24:17, 18 (Переклад Огієнка): «Кожен, хто заб'є людину [«душу человєчу», ^[4]; єврейське нефеш],- буде конче забитий. А хто заб'є яку скотину [єврейське нефеш], той відшкодує її,- життя за життя [«душу вмісто души», ^[5]]». (Єврейське слово нефеш, відповідник слова «душа», застосовано в цьому контексті і до людей, і до тварин).
  
  Об'явлення 16:3 (Переклад Хоменка): «Стала кров, як - мертвого, і всяка душа* жива вмерла, що в морі». (*У грецькому тексті тут вжито слово психе. Декотрі перекладачі вживають слово «істота» або передають цілий вираз як «все живе»).

[ред.] Походження вчення про нематеріальну, безсмертну душу

«Християнське уявлення про духовну душу, створену Богом і вселену в тіло у період зачаття, щоб зробити людину єдиним живим цілим,- це плід довгого розвитку у християнській філософії. Ця філософська концепція остаточно сформувалася тільки тоді, коли з Орігеном [помер бл. 254 року н. е.] на Сході та св. Августином [помер 430 року н. е.] на Заході затвердився погляд про душу як духовну сутність... Його [Августинова] доктрина... завдячує багато чим (у тому числі деякими недоліками) неоплатонізму» ^[6]

«Поняття про безсмертя - це плід грецької думки, тоді як надія на воскресіння належить до єврейської думки... Після завоювань Александра юдаїзм мало-помалу перейняв грецькі переконання» ^[7]

«Безсмертя душі - це грецьке поняття, сформоване стародавніми містичними культами і розвинуте філософом Платоном» ^[8]

«Як нам вважати: смерть є щось певне? (...) Очевидно, це не що інше, як розлука душі й тіла? Смерть, отже, полягає в тому, що тіло, розлучене з душею, існує саме собою, а душа, відділена від тіла,- також сама собою? Чи, може, смерть щось інше, а не те, що я сказав?»
- «Ні, саме те». (...) «А душа смерті не улягає?»
- «Ні».- «Виходить, душа безсмертна?»
- «Безсмертна». ^[9]

«Проблема безсмертя, як ми побачили, привертала серйозну увагу вавилонських теологів... Ані народ, ані провідні релігійні мислителі ніколи не припускали можливості цілковитого знищення того, що колись почало існувати. Смерть вважалась переходом до іншого життя»^[10].

[ред.] Дохристиянське вчення про душу на території України

Волхви вважали, що бувають душі світлі й темні. Після смерті людини світла душа — по сорока днях прощання з світом та фізичною плоттю своєю - лине у Вирій, де має постійне місце вічного райського проживання. Темна душа провалюється в підземне чорне царство (пройшовши 12 мученицьких сфер пекла) і стає слугою Чорнобога.

Волхви твердили, що є люди, котрі несуть у собі дві душі водночас — світлу і темну, які борються між собою і цим визначають поведінку людини, міру її добрих і злих вчинків (люди з подвійною душею, як правило, кінчають життя самогубством, вважали волхви). За уявою давніх українців, більшість душ недовго перебуває у Вирії чи Підземеллі - це стосується душ діяльних (невсипущих), тих, які "рвуться на землю", до справи. Таким Род і Чорнобог дозволяють повертатися і втілюватися в новонароджених, не повертаючи, однак, свого попереднього фізичного образу.

Відродженню і перевтіленню душі волхви надавали великого значення. За їхнім вченням, душі померлих відроджуються не лише в людях, але і в тваринах, деревах, рослинах, в нових струмках, річках тощо. Скажімо, душі мужніх воїнів і дужих ратаїв відроджуються в дубах та інших деревах. Тому волхви дозволяли використовувати на паливо лише сухе зілля та повалені Стрибогом (вітром) чи Перуном (блискавкою) дерева. Зате на будівництво житла волхви заохочували використовувати дуб. Хата, збудована з дубової деревини, на думку волхвів, містить у своїх стінах душі колишніх воїнів та орачів. Тож у такій хаті, твердили волхви, і виростатимуть добрі воїни та працьовиті орії.

Всі ті світлі душі померлих, що містилися в будівлі, підпорядковувалися домовику. Відроджуватися і перевтілюватися душа могла, на думку волхвів, обмежену кількість разів (три, чотири, сім, вісім, дев'ять і дванадцять разів - у залежності від своєї "потужності"). Далі душа "втомлювалася" і летіла до Вирію на вічне проживання.

Давні українці всіляко намагалися не допустити відродження темних душ (наприклад, обкладали місце, де могла народитися дитина, рушниками та ряднами з вишитими та витканими стрілами Перуна, зображеннями Берегині і Мокоші тощо).

З душею пов'язували загадкові явища в житті. Якщо, казали волхви, за тобою десь по дорозі унадився собака - не жени його геть, а приведи додому і нагодуй - то душа твого померлого родича чи ближнього тужить по тобі, хоче бути біля тебе. Коли до тебе під вікно прилетіла пташка та ще й стукнула дзьобиком у шибку - мерщій роздай милостиню старцям чи понеси що-небудь у дар сусідові, ближньому своєму, бо то душа померлого принесла тобі якусь звістку й нагадала про себе.

Роздавати милостиню чи робити якесь добро — то, на думку волхвів, поминати передусім душі померлих, нести їм радість і втіху тощо. У вченні волхвів про душу відбилися первісні гуманістичні основи української народної моралі, філософії, міфології, космогонії.

Вчення волхвів про душу було втрачене після 988 року.

[ред.] Джерела

1. ↑ Insight in the Scriptures, том 2, стор. 1004
2. ↑ Appendix to the companion Bible
3. ↑ «New Catholic Encyclopedia», 1967, т. XIII , с. 449, 450
4. ↑ Церковнослов'янський текст, Олександр Бачинський, "Святе Письмо Старого і Нового Завіта" (1900 — 1908)
5. ↑ Церковнослов'янський текст, Олександр Бачинський, "Святе Письмо Старого і Нового Завіта" (1900 — 1908)
6. ↑ «Нова католицька енциклопедія», 1967, т. XIII , с. 452, 454.
7. ↑ «Dictionnaire Encyclopedique de la Bible» за редакцією Александра Вестфаля, Баланс, Франція, 1935, т. 2, с. 557.
8. ↑ «Presbyterian Life», 1 травня 1970 року, с. 35.
9. ↑ Платон, «Федон», ч. 64, 105; цит. за: Платон, «Діалоги», Київ, 1995, с. 240, 282.
10. ↑ М. Ястров молодший, «The Religion of Babylonia and Assyria», Бостон, 1898, c . 556