Дівочки (Черняхівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

с. Дівочки

Із легенди про село Дівочки видно, що село до монголо-татарського завоювання нашого краю знаходилось приблизно в районі, де потім стояло село Чурунда (хутір Виногради) і називалось воно Кринички. Але, коли монголи сунули десь з Горбулева на Житомир, по старому шляху залишки якого існують і до цього часу, вони напали на село Кринички. Людей перебили, село спалили і пішли далі на Троков (Троковичі), яке також спалили. А ті люди, які втекли з Криничок у ліс, бо дякуючи богу він ріс навколо і був дрімучий, потім повернулися на згарище. Це в основному були молоді спритні дівчата. Вони не забажали будуватися на згарищі, а піднялися трохи вище на захід і заснували нове поселення. Воно і дістало назву від того, що його заснували дівчата — Дівочки. І ця назва проіснувала цілі сторіччя.

Село нам відоме з 1584 року. Дівочки під цим іменем згадується в акті від 1611 року 14 січня в скарзі володаря цього села Степана Немирича на Григорія Пашкевича — слугу князя Ігнатія Корецького про те, що він проводить грабежі і розбої в його володіннях.

Село Дівочки, волості Бежівської. Церква побудована в ім'я святого великомученика Дмитрія (святкується 26 жовтня), побудована орендатором католиком Іваном Загурським, але коли, невідомо. Будівля дерев'яна, покрита бляхою, міцна, обновлена в 1866 і в 1874 році. При ній дерев'яна на камінному фундаменті дзвіниця, побудована в 1853 році. Ця церква до 1844 року була приписана до церкви села Високого в 5 верстах. Землі, що належали цій церкві, на основі присяжного пояснення 24 селян цього села даного в 1840 році в присутності комісії відлучені від церкви.

В 1846 році вимога по цій справі була відновлена причтом, але безрезультатно. Від цієї землі лишився лише широкий прохід до церкви з вулиці, простором біля 80 квадратних сажень. На цій землі в 1866 році побудована на церковний рахунок хата на дві половини із яких в одній проживає церковний сторож, а в другій зупиняється священик із села Бежева для проведення божої служби.

В селі на 1888 рік дворів — 102, прихожан — 458, найбільший поміщик села Юлій Бенедиктович Мочульський. Ця церква в 1844 році приписана до Бежівського приходу. Ю. Б. Мочульський, як володар села в 1912 році помер і із Варшави приїхав його побічний син — Грабовський — поручик царської Армії.

Дружина, яку він привіз з собою, проживала в селі Дівочках, а він був на фронті і прибув в село на початку 1918 року. Цього ж року восени невідомими особами його було вбито.

Польський письменник Йозеф-Ігнаці Крашевський (1812—1887) у своїй книзі «Волинські вечори», згадує, що до нього в Житомир приїздив кращий учень Ніколо Паганіні — Аполлінарій Конський із Дівочок, з яким вони організували благодійні концерти. Це свідчить про те, що до дівочківського поміщика Мочульського приїжджали відомі всьому світу музиканти.

Під час революції 1905—1907 років відбулися селянські заворушення. Радянська влада в селі встановлена в 1918 році.

Під час нім.-рад. війни в перші дні нацисти розстріляли вчительку місцевої школи, а в глибоких піщаних кар'єрах вони розстріляли сотні мирних жителів Черняхівщини єврейської національності.

180 жителів села відстоювали нашу незалежність на фронтах війни. З них 78 чоловік загинуло, 56 нагороджено орденами і медалями.

На двох братських могилах споруджено пам'ятники визволителям села від німецькких загарбників.

Сучасне село Дівочки розташоване за 5 км від районного центру Черняхова, залізничної станції Горбаші. Дворів — 348, населення — 1100 чоловік.

Колгосп організований 1929 році. Першим головою був Іванюха Лаврин Юхимович, 1898 року народження, член КПРС, цілий вік прожив в селі Дівочках.

В селі була розміщена центральна садиба радгоспу «Авангард», володіння якого — 1,7 тис. га с/г угідь. В радгоспі посаджено 270 га саду.

У селі працює 8-річна школа, де 13 вчителів навчають 212 учнів, Будинок культури на 220 місць, бібліотека, ФАП, майстерня побутового обслуговування, сільмаг, поштове відділення, їдальня, контора радгоспу. В селі народився і деякий час працював Герой Соціалістичної праці — Вербич Олексій Андрійович.

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.