Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович (18.(29).11.1778, с. Основа біля Харкова - 8.(20).8.1843) - Справжнє прізвище — Квітка, літературний псевдонім Грицько Основ'яненко. Український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови.

Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу "Украинский вестник" (1816–1817)

Н. у с. Основі (тепер у межах Харкова). Походив з козацько-старшинського роду. Здобув домашню освіту. У 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя. Був комісаром у народному ополченні, повітовим предводителем дворянства (1817-28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838). К.-О. був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Головним творчим принципом вважав «писання з натури», орієнтацію на живу навколишню дійсність. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний в позастановій цінності особистості. Свої перші твори друкував у ж-лі «Украинский Вестник», який видавав у 1816-17 разом з Р. Гонорським і Є. Філоматським. Писав українською і російською мовами. В 20-х рр. виступив з комедіями — «Приезжий из столиць», или суматоха в уездном городе» (1827, опубл. 1840), «Дворянские выборы», «Шельменко-денщик» та ін. Спираючись на літературну традицію, започатковану І. Котляревським, народну пісенність і гумор, К.-О. написав популярні і досі комедію «Сватання на Гончарівці» (1835) та п'єсу «Шельменко-денщик» (1840). Українські прозові твори К.-О. поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні («Солдатський патрет», «Мертвецький великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», повість «Конотопська відьма») та сентиментально-реалістичні повісті («Маруся», 1834; «Козир-дівка», 1838; «Сердешна Оксана», 1841; «Щира любов»). Серед кращих творів російською мовою — роман «Пан Халявский» (1840), повісті «Жизнь и приключения Столбикова» (1841), «Ганнуся», «Панна Сотникивна», історико-художні та етнографічні нариси «Головатый» (1839), «Украинцы» (1841), «История театра в Харькове» (1841), «1812 рік в провінції», т.зв. фізіологічні нариси — «Ярмарка» (1840), «Знахарь» (1841). Кращі твори К.-О. одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану». Твори К.-О. перекладено на польську, болгарську, чеську та ін.мови. З К.-О. листувався Т. Шевченко. Поет давав позитивні відгуки на його твори, присвятив йому вірш «До Основ'яненка» («Б'ють пороги; місяць сходить»; 1839) та виконав ілюстрації «Знахар» і «Панна Сотниківна» до однойменних творів К.-О. К.-О. носить почесне ім'я «батька української прози». Його повісті, сюжети яких розгортаються поза соціальними конфліктами, з ідеально-цнотливими і побожними героями, є типовим зразком українського сентименталізму. Творчість К.-О. справила значний вплив на подальший розвиток української літератури, зокрема т. зв. етнографічної школи.