Кирило-Мефодіївське братство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Кирило-Мефодіївське братство (товариство) - українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 - січні 1846 у Києві.

Ініціаторами створення братства виступили В.Білозерський, М.Гулак, М.Костомаров, П.Куліш, О.Маркевич.

Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.

Знаком братства став перстень з написом "Св. Кирило і Мефодій, січень 1846".

Крім організаторів до братства незабаром увійшли: Г.Андрузький, О.Навротський, Д.Пильчиков, І.Посяда, М.Савич, О.Тулуб.

У квітні 1846 р. до братства вступив Тарас Шевченко.

Восени 1846 р. загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб.

Програмні положення братства були викладені у "Книзі буття українського народу" і "Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія", основним автором яких був М.Костомаров, та у "Записці", написаній В.Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти.

Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя - від ліберально-поміркованого реформізму (М.Костомаров, В.Білозерський, П.Куліш) - до революційних методів боротьби (Т.Шевченко, М.Гулак, Г.Андрузький).

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій ("До братів-українців", "До братів-великоросів і поляків"), твори Т.Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, П.Куліш підготував перший підручник з історії України "Повість про український народ", виданий у 1846 р. та ін.).

Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом провокатора О.Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані.

Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня до 30 травня 1847 р. у Петербурзі. Найтяжче було покарано Т.Шевченка, якого віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу з забороною писати і малювати. На трирічний термін було ув'язнено у Шліссельбурзькій фортеці М.Гулака, М.Костомаров перебував в ув'язненні один рік, а О.Навротський - півроку у В'ятській тюрмі. Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції, заборонивши повертатися в Україну.

Діяльність братства достовірно висвітлена у різних публікаціях самих кирило-мефодіївців, а також у працях О.Кониського, С.Єфремова, Б.Багалія, М.Грушевського, М.Возняка та ін.

---

---

Історичне значення Кирило-Мефодіївського братсва полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелегенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило шпроку політичну программу національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важдивим було і те, що Кирило-Мефодіївське товариство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаціійно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій.