Кобзар
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
- Цей термін має також інші значення
Кобзарі — українські народні співці, які були творцями і хранителями історичних пісень і дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), а також релігійних піснеспівів, супроводжуваних грою на кобзі або бандурі.
У своїй творчості кобзарі утверджували дух українського народу, основи християнської моралі в суспільстві і побуті.
Зміст |
[ред.] Історія
Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі. "Генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе, — писав Гнат Хоткевич. — Прямий їх попередник — се віщий Боян, «соловій старого времені». Попередниками кобзарів були також музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. З князівських часів дійшло до нас ім'я Мануйла, «певца гораздого». У Галицько-Волинському літописі згадується, що у 1240 році жив і творив при дворі галицького архієпископа співець Митуса. Кобзарі були творцями славнозвісних дум та історичних пісень, що відображали найважливіші події життя українського народу впродовж багатьох століть і закликали його на боротьбу проти поневолювачів. Сюжети дум та пісень про боротьбу проти турецько-татарських напасників і польської шляхти стали важливими історичними джерелами, створеними кобзарями — безпосередніми учасниками подій — під час походів або після них. Героями творів кобзарів ставали улюблені в народі історичні постаті: Самійло Кішка, Байда, Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван Богун… Кобзарі завжди прославляли бойові походи Війська Запорозького, а козаки над усе любили пісню. «На війну було йдуть з радістю, а з війни повертаються з музиками та піснями, чи поб'ють турка, чи пошарпають ляха, зараз же й пісню складуть на той випадок», — писав Д.Яворницький. Польський історик XVI століття Папроцький свідчив: «Козаки показували дивовижні штуки, співали, стріляли та грали на кобзах». М.Гоголь вважав кобзарів охоронцями бойової слави України, талановитими поетами та літописцями. Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Недаремно Тарас Шевченко, який зізнавався, що як поет зростав на думах та піснях кобзарських, з поваги до цих народних співців назвав збірник своїх творів «Кобзарем», а в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» зауважив, що коли б грецький сліпець Гомер воскрес і послухав хоч одну думу у виконанні українського сліпого співця, «то розбив би на тріски свій козуб, званий лірою, і пішов би міхоношею до самого бідного нашого лірника».
Незрячі співці утворювали братства або гурти на взірець ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які впродовж двох років опановували не тільки кобзарську майстерність, а й таємну так звану «лебійську» мову й мали дотримуватися встановлених корпоративних правил, порушення яких каралося. Незрячі кобзарі були не жебраками, що випрошують милостиню, а професіональними виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя.
Історично склалися три типи кобзарів. Співці першого типу виконують думи та пісні, не вносячи у виконання творчого елементу, тобто співають і грають на кобзах так, як вони навчилися від своїх учителів. Другий, найпоширеніший тип — кобзарі-імпровізатори, які щоразу вносять у виконуваний твір якісь зміни, що залежать від їхнього таланту, а також від умов і часу виконання твору. До третього типу належать кобзарі-творці власних пісенних творів.
[ред.] Знищення та відродження
У 1930-иx р. було розгорнуто кампанію боротьби проти українського націоналізму. Є докази що було скликано З'їзд кобзарів де всіх учасників було страчено.
[ред.] Відомі кобзарі
До нас дійшли імена лише кількох таких творців, зокрема це:
- Михайло Кравченко з Великих Сорочинців, автор думи «Чорна неділя у Сорочинцях»
- Петро Ткаченко
- Степан Пасюга
- Кушнерик Федір
- Євген Мовчан
- Євген Адамцевич, автор «Запорозької похідної».
- Остап Вересай
[ред.] Репертуар
Кобзарська «пісенна наука» містила:
1. Молитви, псальми і канти;-кожен співець (стихівничий, кобзар або лірник) до Одклінщин мусить знати не менче 12 псальмів.
2. «Журні» пісні — (наприклад, «Сирітка», тощо).
3. «Запросницькі» пісні;(наприклад, жебранки та інші).
4. «Причити»;(серед цього й голосіння).
5. «Сердешні подяки».
6. «Битовщини» — співані оповідання про життя буття.
7. «Старини» (билини) — співані оповіді про «богатирські часи».
8. «Козацькі псальми», або «козацькі пісні» — цей жанр із початку XIX ст. почали називати думами (серед дум — також і побутові — наприклад, «Про сестру та брата», тощо).
9. «Звичайні» — світські та обрядові пісні.
10. «Гуртоправські», «пияцькі», «гультяйські» та сороміцькі («срамні») пісні.
11. Крім «пісенної навуки», у кобзарському репертуарі є сила силенна інструментальних творів — танців, усяких козачків тощо .
