Комунізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Комуні́зм - 1) лад суспільної організації, в якому суспільство або держава є власником усього майна і в якому держава планує і контролює економіку під структурою однопартійного політичного уряду. 2) це концепція майбутнього безкласового суспільства, бездержавної суспільної організації, що ґрунтується на спільному володінні засобами виробництва й може розглядатися як відгалуження соціалізму. Він виходить з принципу: “кожному – за потребами, від кожного – за здібностями”.

Комунізм також позначає розмаїті політичні рухи, що борються за встановлення, з одного боку, безкласового та бездержавного суспільства, а з другого – борються проти капіталістичної експлуатації та проти економічного відчуження класу пролетаріату. Серед комуністів існує значна кількість інтерпретацій, двома найголовнішими з них є марксизм та анархізм. Перше розділення в комуністичному русі відбулося між марксизмом та анархізмом під час Першого Інтернаціоналу (1864-1876). Тоді ідеї комунізму стали нерозривно пов’язуватись з ученням Карла Маркса та Фрідріха Енґельса. У часи I, II, III Інтернаціоналів домінувало переконання, що комунізм – це суспільно-економічна формація, що приходить на зміну капіталізму. Першою, нижчою, фазою комунізму є соціалізм. На етапі соціально-економічної зрілості соціалістичного суспільства відбувається поступовий перехід до комунізму. Ця теорія перехідних “етапів” в подальшому виявила свою неадекватність. У ХХ ст., зокрема після Жовтневої революції 1917 р. в Росії, вплив на світовий політичний порядок мають більше марксисти (безпосередньо через «Маніфест комуністичної партії» або опосередковано – марксизм-ленінізм), аніж анархісти. Разом зі встановленням СРСР і т.зв. “соціалістичним табором”, а особливо разом з перемогою сталінізму, затверджується режим державного комунізму, що суперечить принципам та завданням комунізму (див. сталінізм, державний капіталізм). Сталінський “термідор”, що заперечує принципи “перманентної революції” на користь “соціалізму в окремо узятій країні”, систематично критикують революційні марксисти (троцькізм). Класова боротьба відіграє центральну роль в марксизмі. Згідно з цією теорією, встановлення комунізму відповідає кінцю будь-якої класової боротьби, а класовий розподіл людей зникає. В СРСР цього не сталося, тому радянський режим називається “комуністичним” з ідеологічних мотивів (див. Холодна війна).

Комунізм, як практичне вчення та філософія, виявляв себе принаймні тричі в історії Європи (не плутати зі сучасною концепцією “єврокомунізму”). Першим вираженням комунізму, як часто думають, зовсім не є Платон. Радше воно належить до середньовічної думки, либонь, є першою модернізацією християнської теології та політики: це – філософія бідності (не плутати з убогістю) як умова праведності у світі та спасіння спільноти, у тому вигляді як її розвинуло (й намагалося застосувати на практиці) у XIII-XIV ст. радикальне крило францисканства, що однаково протистояло містичній або чернечій аскезі та абсолютизації приватної власності.

Друге вираження – кілька століть згодом – це егалітарний комунізм, основна складова “буржуазних революцій” XVII-XVIII ст., зокрема в Англії та Франції, великими теоретиками якого були Вінстенлі та Бабеф: цього разу це сутнісно світська ідеологія, що покликана збудувати громаду, реалізуючи свободу та рівність не через заперечення власності, а підпорядковуючи її рівності (чи уладнуючи егалітарним чином конфлікт між індивідуальною та колективною власністю). Ця друга форма комуністичної думки має в основі репрезентацію пролетаріату як утілення автентичної реальності народу всупереч “буржуазному” егоїзмові, що й був підхоплений протягом усього XIX століття.

Але, тимчасом, постала й третя концепція комунізму, не менш тісно пов’язана із загальною історією європейського суспільства: історія, що витворюється у контексті робітничого соціалізму, тобто у зв’язку з репрезентацією економічних протиріч суспільства та з антропологією праці – від Фур’є до Маркса та Енґельса. Вона поставить – у центрі проблематики спільноти – боротьбу проти підкорення праці індустріальному та фінансовому капіталові, прихований конфлікт всередині сучасної організації виробництва між двома типами продуктивності чи людського “розвитку виробничих сил”: один – на роздробленні завдань, другий – на кооперації та об’єднанні фізичних і розумових здатностей.

Карл Маркс жорстко критикував утопічний “грубий та непродуманий комунізм” тих, хто, подібно до Кабе, просто поширював принцип приватної власності на кожного (“загальна приватна власність”). Грубий комунізм, за твердженням Маркса, є породженням “усесвітньої заздрості”. Натомість істинний комунізм є позитивним скасуванням принципу приватної власності, що має на меті покінчити з експлуатацією людини людиною та відчуженням людини і створити реальні моральні зв’язки між індивідуумами та між людьми і природою. Комуністичне виробництво – це кооперативна діяльність і тут, зрештою, немає розрізнення між фізичною та розумовою працею. Багато анархістів, сучасників Маркса, теж захищали комунальну власність (Петро Кропоткін називав свою систему “анархо-комунізмом”), але вони боялися централізації, котру, як здавалося, закріплював комунізм марксистів, що могло загрожувати особистій свободі. Своєю чергою, анархо-комунізм схиляється до індивідуалістичного світосприйняття в питаннях свободи. Комунізм характеризують його ключові слова “свобода”, “рівність” і “братерство”. Свобода при комунізмі притаманна всьому суспільству, як і кожному окремому його члену. Тому принцип “свободи” комуністами не мислиться без принципу “рівності”. Так само анархісти, услід за Бакуніним, уважають, що “свобода для всіх необхідна для моєї свободи”.