Лем Станіслав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Станіслав Лем (12 вересня 1921, Львів - 27 березня 2006, Краків) - відомий польський письменник-фантаст.

[ред.] Життєвий і творчий шлях

Дитячі та юнацькі роки Станіслава Лема минули у Львові, про що він розповів у книзі «Високий Замок» (1966). Батько його був лікарем, тож і майбутній письменник, закінчивши 2-гу гімназію (тепер 8-ма школа, що знаходиться на вул. Підвальній 2), 1939 року вступив до медичного інституту в рідному місті. Німецька окупація Львова влітку 1941 року перервала його навчання. Після кількарічних блукань у воєнному лихолітті (відбитих у трилогії «Незмарнований час»), юнак опиняється у Кракові й вступає на медичний факультет Ягеллонського університету.

Ще студентом він 1946 року друкує оповідання, а в 1948 році пише роман «Шпиталь перетворення», який згодом включає до трилогії «Незмарнований час», значно «обтесавши» його під тиском тодішньої догматичної критики. Але й це не допомогло, і опублікувати трилогію він зміг лише 1955 року, коли змінилася політична ситуація в країні.

Можливо, саме невдача із реалістичною прозою наштовхнула молодого автора на думку про фантастику. 1951 року виходить у світ його книга «Астронавти». Успіх додає снаги, і письменник починає працювати досить-таки інтенсивно, видаючи майже щороку нову книгу. «Сезам» (1954), «Маґелланова хмара» (1955), «Зоряні щоденники» (1957), «Едем» (1959), «Навала з Альдебарана» (1959), «Повернення з зірок» (1961), «Книга роботів» (1961), «Щоденник, знайдений у ванні» (1961), «Соляріс» (1961), «Вихід на орбіту» (1962), «Місячна ніч» (1963), «Казки роботів» (1964), «Непереможений» (1964), «Кіберіада» (1965), «Полювання» (1965), «Рятуймо космос» (1966), «Розповіді про пілота Піркса» (1968), "Ідеальна порожнеча» (1971), «Маска» (1976), «Нежить» (1978), «Повторення» (1979), «Ґолем XІV» (1981) та чимало інших творів. 1988 року вийшов у світ ще один роман письменника «Фіаско».

Переважно це були твори класичної Scіence Fіctіon про космічні подорожі, роботів, далекі планети, а також твори сатирично-пародійні («Кіберіада», «Казки роботів», «Полювання», «Повторення»). Чимало зробив С.Лем у царині есеїстики, розмірковуючи над проблемами свого жанру, а через них - над шляхами розвитку науки, технічного прогресу і, зрештою, усього людства («Діалоги» (1957), «Summa Technologіae» (1964), «Філософія випадку» (1968), «Фантастика й футурологія» (у 2-х томах, 1970), «Уявна величина» (1973), «Роздуми та шкіци» (1975), «Бібліотека XXІ століття» (1986)).

Брався С.Лем і за традиційний детективний жанр («Слідство», 1959).

[ред.] Характеристика творчості

Головні герої творів Станіслава Лема: Іон Тихий, пілот Піркс, професор Тарантоґа, вчені роботи Трурль та Кляпавцій. Кожен із них має свою «шухлядку», слугуючи за «фірмовий знак» певного піджанру, і їх неможливо уявити собі героями одного й того ж твору (скажімо, пілота Піркса та конструктора Трурля). Виробивши спочатку у книгах-циклах «Зоряні щоденники», «Розповіді про пілота Піркса» та «Кіберіада» своєрідні чисті культури трьох напрямків літературної фантастики (класична Scіence Fіctіon, белетризована фантастико-футурологічна есеїстика, пародійно-сатиричні «казки роботів»), Лем потім не раз повертається до згаданих циклів, додаючи нові й нові розповіді. Так, одна з його книг «Suplement» («Додаток») цілком складається з нових історій про Іона Тихого, Трурля та Піркса.

Перші новели циклу «Кіберіада», в якому автор об’єднав «Казки роботів», власне «Кіберіаду» та всі твори, що розповідають про пригоди конструкторів Трурля і Кляпавція, вийшли у світ у 1960-х роках. Шанувальники фантастики, які підійшли до книги з традиційною міркою, були, певне, здивовані. Адже сюжети більшості «казок роботів» цілком традиційні, фольклорні, із тих, що їх назбирав і розклав по структуралістичних поличках іще В.Пропп, хіба що де-не-де іронічно перекручені. «Фантастичність» книжки також була досить несерйозна, бурлескна - замісь фольклорних вогнедишних зміїв у ній діяли якісь кібернетичні потвори, хоча і з цілком аналогічними функціями; місце "тридев'ятих царств" посіли віддалені галактики - оце й уся фантастика. Отже, спародійовані сюжети, спародійовані реалії, а що ж справжнє? Чи вся книга - лише пародія? Аж ніяк. Вдумливий читач знаходив у ній чимало дотепних спостережень цілком сучасноі дійсності, гіркувато-іронічних, але досить глибоких роздумів про людину й людство.

Через кільканадцять років по виході «Кіберіади» С.Лем вміщує у книзі «Маска» ще одну казку - розділ під назвою «Цифраньове виховання», що складається зі вступу та двох новел. Перша новела, що має назву «Розповідь першого розмороженого», незважаючи на увесь традиційний для «Кіберіади» антураж, не містить ані чогось фантастичного (навіть у фольклорному розумінні), ані навіть футурологічного, оскільки всі алюзії спрямовано тут винятково в минуле, давне й недавнє. Отже, це своєрідна ретрологія у стилі Scіence Fіctіon. Ознайомившись з новелою, читач безперечно зрозуміє, чому Лемові вдалося надрукувати її аж через десятиріччя після самої книги. Бо «Розповідь...» - дошкульна, безжальна і до того ж дуже смішна пародія на сталінізм. Саме на сталінізм, як на втілену концепцію казарменого соціалізму, а не лише на «сталінщину», адже Лем не оминає своєю увагою ані ефемерних «відлиг», ані кишенькової гласності «у межах згори дозволеного», ані маріонеткових «демократизацій», які усе міняють, нічого не змінюючи.

«Цифраньове виховання» містить ще й «Розповідь другого розмороженого» - не менш гостру й дошкульну сатиру на сучасне суспільство, на дегуманізаційні процеси, що в ньому відбуваються. Це твір, який ніби стоїть на межі між пародійно-сатиричною фантастикою та белетризованою есеїстикою - жанром, до якого С.Лем звертається дуже охоче й досить успішно. Доказом цього є повість «Голос Господа». Твір, написаний як спогади вченого-математика Хоґарта про його участь у науковому проекті Master's Voіce, розповідає про спробу розшифрування «зоряного листа» - таємничих сиґналів, що напливають до Землі з певної точки Всесвіту у формі нейтринного випромінювання. Найвидатніші науковці - математики, фізики, хіміки, лінґвісти, філософи - об'єднують своі зусилля для розкриття таємниці «листа». Власне, це іх об’єднують, а не вони самі себе - урядовий проект під назвою Master's Voіce тримається в цілковитій таємниці, його виконавці працюють ізольовано десь у пустелі, в лабораторіях, збудованих для якихось військових досліджень. Навіть назва проекту - «Голос Господа» - відбиває двозначність їхнього становища, бо не ясно, чийого голосу слід більше слухатися - Космосу чи Вашінґтону, як жартує один із персонажів.

Вчені досягають безперечних успіхів - відкривають ряд нових явищ і законів у різноманітних сферах знань, навіть синтезують за допомогою «зоряного листа» дивовижну субстанцію. Але чи ці успіхи є успіхами в осягненні змісту «листа», чи «лист» просто послужив імпульсом для вивчення земної природи, земних законів? Та й не лише природи, а передусім людства: показово, що тільки-но синтезована субстанція розкриває можливість створення нової надпотужної зброї, одразу ж саме на цьому зосереджуються основна увага й зусилля, а коли ця надія зникає, послаблюється й урядовий інтерес до «зоряного листа». Хоґарт, від чийого імені ведеться розповідь, доходить висновку, що космічне послання має за адресата цивілізацію зовсім іншого рівня, аніж земна, яку роздирають внутрішні конфлікти, яка витрачає свої сили у братовбивчих змаганнях.

[ред.] Посилання

Помер фантаст Станіслав Лем, уродженець Львова