Леся Українка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Леся Українка

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) (*25 (13) лютого 1871, м. Новоград-Волинський — 1 серпня 1913, м. Сурамі, Грузія) — українська письменниця.

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в м. Новограді-Волинському у сім'ї, якій не були чужими високі духовні інтереси. Мати — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей рідною мовою добре знали в Україні), батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, який згодом дружньо опікав племінницю і всіляко допомагав їй, — був відомим ученим, громадським діячем, тривалий час жив за кордоном у Франції й Болгарії.

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 в грузинському містечку Сурамі. Похована на Байковому цвинтарі в Києві.

Зміст

1 Енциклопедія Українознавства
2 Твори
- 2.1 В перекладах
  - 2.1.1 Рос. мовою
  - 2.1.2 Англійською мовою
3 Література
4 Музеї Лесі Українки

[ред.] Енциклопедія Українознавства

Українка Леся (псевд. Лариси Косач-Квітки, 25. 2. 1871 — 1. 8. 1913), велика укр. поетеса, багатогранний талант якої виявився в найрізноманітніших жанрах: у ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці; крім того, вона працювала в ділянці фолкльористики (220 нар. мелодій записав з її голосу К. Квітка) і брала активну участь у гром. роботі. Нар. У. в Звягелі (Новоград Волинський). Батько її П. Косач був гол. з'їзду мирових посередників. Мати — О. Косач-Драгоманова, пись менниця, відома під псевд. О. Пчілки. Дитячі, pp. У. пройшли на Волині: у Звягелі, Луцькому, Колодяжному. Пізніше в Києві. Особливий вплив на формування світогляду У. мав її дядько (брат матері) М. Драгоманов. Українка і її брат Михайло вчилися у приватних учителів, навчання провадилося українською мовою. Пізніше Українка самотужки здобула різносторонню освіту. Вона знала майже всі евр. мови, також грец. й латинську і слов. мови (рос. поль., болг. та ін.). Так само добре знала Українка світову історію і в 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія сх. народів» (надрукована в Катеринославі 1918). Українка багато перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевіча, Г. Гайне, В. Гюґо, Гомера й ін.). Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі збагатили її враження й сприяли поширенню кругозору письменниці. Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині. Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Зах. України: І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською. Остаточно соц.-політ. світогляд Українки зформувався після цілорічного (1894 — 95) її перебування у М. Драгоманова в Софії. 1896 У. виступила з гострим протестом проти франц. поетів, які вітали приїзд рос. царя до Франції. У відозві, написаній франц. мовою, вона дала блискучу характеристику Росії — тюрми народів. Писати поезії У. почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Вперше надруковані — вірші «Конвалія» і «Сафо» 1884 у львівському журналі «Зоря». 1885 у Львові вийшла зб. її перекладів з М. Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом). Літературна діяльність Українки пожвавилася з сер. 80-их pp., коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона увійшла до літераторного гуртка «Плеяда». 1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Г. Гайне в перекладах У. (спільно з М. Славінським). Перша збірка її ориґінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге вид. в Києві 1904), там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях. Після того Українка працювала ціле десятиліття і написала понад сотню віршів, з яких пол. за її життя не була надрукована.

В укр. літературу Леся Українка увійшла передусім як поетка мужности й боротьби. Тематично багату її лірику трохи умовно (з уваги на взаємозв'язок мотивів) можна поділити на особисту, пейзажну й громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роля поетичного слова, соціальні і громадські мотиви. У перших творах її помітні впливи Т. Шевченка, П. Куліша, М. Старицького, Г. Гайне, але й у них видно виразні зародки її творчої сили й майстерности. А вже поезію «Contra spem spero» (1890) характеризує дужий ліризм, енерґійність вірша і молодеча бадьорість. Особливо зміцнів голос У. після перебування в Софії у Драгоманова. Цикл «Невільничі пісні» (1895), в яких поетка прощається з «рожевими ілюзіями», бо «треба шукати дороги тим людям, що ходять в ярмі», нагадує переломову добу «Трьох літ» у творчості Т. Шевченка. Відтоді громадсько-політична лірика У. досягає надзвичайної сили й мужности, рев. протесту проти Росії — тюрми народів, палкої ненависти до самодержавного гнобительського ладу, картання слабодухої інтеліґенції, звеличення сміливих борців — «нащадків Прометея». Такі основні мотиви поезій «До товаришів», «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Slavus — Sclavus», «Fiat nox», «Епілог» і багато ін.

Елемент епосу, властивий багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов пізніше втілення в баладах, леґендах, поемах, писаних перев. не на українські сюжети, але проектованих на актуальні проблеми нац. визволення укр. народу («Самсон», «Роберт Брюс, король шотляндський», «Віла-посестра», «Одно слово» й ін.) й ролю поета в цій боротьбі («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо»).

У другій половині 90-их pоків Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна Троянда» (1896) з життя української інтеліґенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала перев. життя селянства. Далі У., широко використовуючи теми й образи світової літератури, розвинула новий жанр — драматичну поему. Перша з них — «Одержима» (1901). Особливе місце в її творчості посідають драматичні поеми на теми вавилонського полону при виразній аналогії полону України в Російській Імперії («На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому роботи — в країні неволі»). Символічний зміст цих поем поетка розкрила в поезії «І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя», що закінчується словами: «І доки рідний край Єгиптом буде? Коли загине новий Вавилон?». Образами раба-египтянина і раба-гебрея з поеми «В дому роботи — в країні неволі» У. висловлює ідею, що робітники панівної і гнобленої нації не мають спільних інтересів. У драматичній поемі «Кассандра» (1907) У. в гіркій давноминулій долі зруйнованої Трої бачила образ «рідної неволі» й устами Кассанд'ри закликала укр. громадянство збудитися від байдужости й бездіяльности. Угодовство й пасивність поміркованої громади картає поетка в драматичній поемі «У катакомбах» (1905). У драмі «Руфін і Прісцілла» світлий образ християнки протиставлено грубій силі імператорського Риму. Драматична поема «Бояриня» найяскравіше виявляє неґативне ставлення У. до віковічного ворога України Москви і висловлює погляд, що тільки збройна боротьба може визволити український народ з московської неволі. Ролі поета в непримиренній боротьбі проти Москви присвячена драматична поема «Оргія». Символіка її дуже виразна: подолана Еллада — Україна, рим. завойовники — царська Росія. Співець Антей воліє краще вмерти, ніж своїм мистецтвом служити ворогові свого народу. До найвизначніших творів У. належать драми «Камінний господар» і «Лісова пісня». Традиційна тема світової літератури знайшла в драматичній поемі «Камінний господар» (1912) цілком оригінальне трактування образу Дон-Жуана. «Лісова пісня» (1911) — вершина тварчости У. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб'язковою буденщиною. Головна героїня драми-феерії Мавка — не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого.

Окреме місце в літ. спадщині У. має мист. проза. Перші оп. з сел. життя («Така її доля», «Святий вечір», «Весняні співи») змістом і мовою пов'язані з народними піснями. У жанрі казки написані «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик». Гострим драматизмом відзначаються повісті «Жаль» і «Приязнь». Лишилася не закінчена передсмертна повість Українки «ЕкбальГанем», в якій вона хотіла змалювати психологію арабської жінки. Леся Українка залишила велику й цінну літ. спадщину, не зважаючи на те, що все своє життя тяжко хворіла і цілими місяцями була прикована до ліжка. Останні роки життя Українки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ, де вона й померла (в Сурамі) на 42 році життя. Похована на Байковому кладовищі в Києві.

Винятково велике значення творчости Українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами; досконало володіючи катренами й октавами, сонетами й ориґінальними строфічними будовами, використовуючи гексаметр, верлібр, п'ятистоповий вірш тощо, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії. На переломі 19 — 20 вв., використовуючи мандрівні сюжети світової літератури, Леся Українка стала в аванґарді творчих сил, що виводили українську літературу на широку арену світової літератури.

Твори Українки видавалися багато разів. Кращі й наук. об'єктивніші вид. «Книгоспілки» (у 7 тт. 1923 — 25 і в 12 тт. 1927 — 30) з фаховими передмовами М. Зерова, Б. Якубського, М. Драй-Хмари, П. Руліна, Є. Ненадкевича, О. Білецького й інших. Усі пізніші видання не вільні від умисних цензурних пропусків: у 5 тт. (1951 — 56), у 10 тт. (1963 — 65) і в 12 тт. (1975 — 79). Цінне багатим біографічним і епістолярним матеріалом вид. О. Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчости» (Нью-Йорк, 1970).

[ред.] Твори

Надгробок Лесі Українки на Байковому цвинтарі в Києві

збірка поезій «На крилах пісень» (1893)
збірка поезій «Думи і мрії» (1899)
збірка поезій «Відгуки» (1902)

[ред.] В перекладах

[ред.] Рос. мовою

Леся Украинка. Собрание сочинений в 3-х тт. М. 1950. (Рецензія П. О. в Літ.-Наук. Збірнику УВАН, кн. 1. НьюЙорк 1952)

[ред.] Англійською мовою

Spirit of Flame. A Collection of the Works of Lesya Ukrainka. Translated by Percival Cundy. Foreword by Clarence A. Manning. Нью-Йорк 1950. ^(англ.)

[ред.] Література

Енциклопедія українознавства
Франко І. «Леся Українка». ЛНВ, т. III, Л. 1898, кн. 7;
Зеров М. Леся Українка. X. — К. 1924;
Музичка А. Леся Українка, її життя, гром. діяльність і поетична творчість. О. 1925;
Драй-Хмара М. Леся Українка. Життя і творчість. К. 1926;
Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження, т. І — III. 1954 — 60;
Одарченко П. Леся Українка і М. П. Драгоманов. Нью-Йорк 1954;
Бабишкін О. і Курашова В. Леся Українка. Життя і творчість. К. 1955;
Бабишкін О. Драматургія Лесі Українки. К. 1963;
Журавська І. Леся Українка та зарубіжні літератури. К. 1963;
Спогади про Лесю Українку. К. 1963. 2 вид. 1971;
Денисюк І., Міщенко Л. Дивоцвіт. Джерела і поетика «Лісової пісні» Лесі Українки. Л. 1963;
Аврахов Г. Художня майстерність Лесі Українки. К. 1964;
Кулінська Л. Поетика Лесі Українки. К. 1967;
Сверстюк Є. «На полі чести». В кн. Є. Сверстюк, «Собор у риштованні». Париж — Балтімор. 1970, стор. 106 — 12, а також у газ. Літ. Україна, ч. 61, 1963;
Леся Українка. Документи і матеріали. 1871—1970. К. 1971;
Кулінська Л. У світі ідей та образів. (Особливості поетики драми Лесі Українки). К. 1971;
Костенко А. Леся Українка. К. 1971;
Дзюба І. «Та, що пильнувала ватри». (До 50-ої річниці з дня смерти Лесі Українки). В кн. Л. Українка. «Бояриня». Торонто 1971, стор. 110 — 28;
Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. К. 1973;
Вишневська Н. Лірика Лесі Українки. Текстологічне дослідження. К. 1976;
Кулінська Л. Проза Лесі Українки. К. 1976.