Лисенко Микола Віталійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мико́ла Віта́лійович Ли́сенко (22 (10) березня 1842 р., с. Гриньки (Полтавщина) - 6 листопада (24 жовтня) 1912 р., Київ) - видатний український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

Походив з козацько-старшинського роду Лисенків.

Навчався у Харківському та Київському університетах, мав звання кандидата природничих наук.

Становлення Лисенка як громадського діяча пройшло у "Київській Громаді".

1867-1869 - завершив музичне навчання у Ляйпцігу.

1874-1875 - вдосконалював майстерність у Петербурзі в М.Римського-Корсакова.

З 1869 р. жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а 1904 року відкрив власну музично-драматичну школу.

Був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва — виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними у Києві і по всій Україні. Брав участь у “Філармонічному товаристві любителів музики і співу”, “Гуртку любителів музики і співу”, “Гуртку любителів музики” Я.Спиглазова, в організації недільної школи для хлопців-селян, пізніше — в підготовці "Словника української мови", у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділення Російського Географічного Товариства. Виступав як піаніст у концертах Київського відділення Російського музичного товариства, на вечорах Літературно-Артистичного Товариства, членом правління якого він був, у щомісячних народних концертах у залі Народної аудиторії. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з О.Кошицем був організатором музичного товариства “Боян” (1905).

1908-1912 - голова ради правління “Українського Клубу”.

У хорах Лисенка здобули початки мистецької освіти К.Стеценко, П.Демуцький, Л.Ревуцький, О.Лисенко та інші. Грошовий збір від концертів йшов на громадські потреби, зокрема, на користь 183 студентів Київського університету, відданих у солдати за участь в антиурядовій демонстрації 1901 року.

Лисенка переслідував царський уряд, 1907 року він був на деякий час заарештований.

Помер і похований у Києві.

[ред.] Творча спадщина

Пам'ятна монета на честь Лисенка

Могила Миколи Лисенка на Байковому кладовищі в Києві.

Етнографічна спадщина Лисенка — запис весільного обряду (з текстом і музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісень кобзаря О.Вересая, розвідки “Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем” (1874), “Про торбан і музику пісень Відорта” (1892), “Народні музичні інструменти на Вкраїні” (1894). Створив класичні обробки народних пісень, написав понад 80 вокальних та фортепіанних творів.

У композиторській спадщині Лисенка особливо важливе місце займають твори на тексти Т.Шевченка “Музика до “Кобзаря”, “Радуйся, ниво неполитая”, “Б’ють пороги”, “Гайдамаки”, “Іван Гус” тощо).

Лисенко - автор опер “Різдвяна ніч”, “Утоплена”, “Тарас Бульба”, “Енеїда”, дитячих опер “Коза-дереза”, “Пан Коцький”, “Зима і Весна”, оперети “Чорноморці”, які стали основою українського національного оперного мистецтва.