Макс Ернст

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ма́кс Е́рнст (* 2 квітня 1891 в Брюлі (Brühl – Rheinland); † 1 квітня 1976 в Парижі – німецький художник та скульптор дадаїзму та сюрреалізму.

[ред.] Біографія

Макс Ернст був сином вчителя глухонімих Філіпа Ернста (Philipp Ernst) та його дружини Луїзи.

До малювання схилив Макса батько. Після закінчення гімназії він почав у 1910 р. студіювати у Рейнському університеті імені Фридриха Вільгельма у Бонні (Rheinische Friedrich-Wilhelms-Universität Bonn) філософію, психологію та історію мистецтва. Тут він познайомився з експресионістом Августом Маке (August Macke).

З серпня 1914 р. по листопад 1918 р. Ернст перебував на фронтах Першої світової війни у Франції та Польщі. У 1918 році він одружується з Луїзою Штраус. У 1920 році у них народжується син Ганс-Ульрих (1920 - 1984), який пізніше став відомим у США під іменем Джиммі Ернст (Jimmy Ernst) як сюрреалістичний художник. у 1926 році шлюб було розірвано.

У 1918 разом з Гансом Арпом (Hans Arp) Ернст засновує у Кельні групу дада, в роботі якої приймає участь також його дружина Луїза Штраус-Ернст (Luise Straus-Ernst). В 1919 р. знайомиться з Паулем Клеє.

У 1920 році Ернст знайомиться з Полем Елюаром (Paul Eluardund) та його дружиною Галою (Gala Éluard Dalí) і переїздить до Парижу, де він у 1924 р. розвиває колаж як художню техніку і винаходить техніку фроттажа – переносу різних фактур, що дозволяє фіксувати мимовільні зображення й нагадує "автоматичний лист" сюрреалістів. Починаючи з 1924 року Ернст стає одним с найважливіших художників сюрреалізму. Після вилучення з групи Елюаром тримається на відстані.

Ернстова Прекрасна садівниця (1924 р.), портрет оголеної Гали, був показаний на глумливій виставці "Звиродніле мистецтво" ("Entartete Kunst"), від того часу картина вважається втраченою.

В 1926 разом з Міро оформляє спектаклі трупи Сергія Дягілєва. Знімається у фільмі Бунюэля "Золотий століття" (1930), пізніше Бунюель знімає його у фільмі "Симеон-столпник", (1965). В 1935 звертається до скульптури, починає відвідувати майстерню Джакометті.

В 1937 зустрічається з Леонорою Каррингтон (Leonora Carrington). Вони переїздять до St. Martin d'Ardèche, де живуть у віддаленому селянському домі. Тут, не дивлячись на тяжкі умови, Ернст завершує такі важливі твори, як "Трохи спокою" та "Захоплюючий кипарис".

З початком Другої світової війни його було інтерновано як підданого країни-супротивника, але через кілька тижнів аідпущено. Починаючи з зими 1939 року його багато разів арештовують.

В 1938 впливова меценатка Пеггі Гуггенхайм (Peggy Guggenheim) купує значну частину робіт Ернста і виставиляє їх у своєму музеї в Лондоні. У 1941 році з її допомогою Ернсту вдається через Іспанію та Лісабон перебратися до США, де він справляє значний вплив на формування абстрактного експресіонізму в американському живописі. В 1942 р. він одружується з Пеггі Гуггенхайм, але цей шлюб виявляється нетривким. Вже у 1946 році він розриває шлюб та одружується у Beverly Hills з художницею Доротеєю Таннінг (Dorothea Tanning). В тому самому році він виграє конкурс Bel-Ami своєю картиною "Спокуса св. Антонія".

Тісно спілкується з Марселем Дюшаном і Марком Шагалом. В 1948 публікує велике есе "По ту сторону живопису".

У 1953 році він повертається назад до Франції. В 1952 його прийнято до блазнівського "Коллежу патафізики". Облаштовується в Парижі, бере участь у венеціанській Біенналє (Biennale di Venezia) 1954 року, де він отримує велику нагорожу в категорії "Малярство". Макс Ернст був учасником documenta 1 (1955), documenta II (1959), documenta III (1964), та postum documenta 8 (1987) у Касселі.

В 1963 переселяється на південний схід Франції, у провансальське містечко Сейян (деп. Вар).

Стосунок Ернста до рідного міста Брюль (Brühl) був довгий час потьмарений, з огляду на подіїї, на тлі яких відбулася його перша персональна виставка у Німеччині в 1951 році. У 1966 році він відмовився від почесного громадянства. Вперше він відвідав Брюль у 1971 р., Щоб бути присутнім на освясенні „Колодязя Макса Ернста“ („Max-Ernst-Brunnen„) перед ратушею.

У 1975 р. велику ретроспективну виставка Ернста було розгорнуто в музеї Соломона Гуггенхайма в Нью-Йорку і у Національній галереї Гран-Пале в Парижу.

У 1976 році Ернста було удостоєно Ґосларської Кайзерської Обручки (Goslarer Kaiserring). Він помер за день до своєї 85-ї річниці 1 квітня 1976 р. у Парижі. Після кремації його було поховано в колумбарії цвинтаря Пер-Лашез (Père Lachaise).

На честь свого великого сина місто Брюль у 2005 році відкрило новий Музей Макса Ернста (Max Ernst Museum Brühl).

[ред.] Художня творчість

Ернст відхиляв традиційну техніку академічного олійного малярства і шукав інспірації насамперед у (керованому) випадку, напр. через випадково знайдені фактури деревини або листя , які він потім опрацьовував за шістьома принципами випадковості: фроттаж, ґраттаж, декалькоманія, фумаж, dripping піском та фарбою (порівн. Action Painting Джексона Поллака). Ці техніки він частково винайшов сам. Перед усім у 1932р. було видано також друковані коллажні романи з гравюрами по дереву. Мотив, що весь час повторюється в Ернста – це птах, а точніше персонаж "вождя птахів Лоплопа", що знову і знову з'являється, починвючи від паризьких часів, і який можна тлумачити чимось на кшталт Alter Ego художника.

[ред.] Вибрані твори

• 1922, "Beim Rendezvous der Freunde", Museum Ludwig, Köln
• 1923, "Heilige Cäcilie - Das unsichtbare Klavier", Staatsgalerie, Stuttgart
• 1925, "Histoire Naturelle", Tehran Museum of Contemporary Art, Teheran, Iran
• 1927, "Forêt et soleil", Saarlandmuseum, Saarbrücken
• 1928, "Die Erwählte des Bösen", Neue Nationalgalerie, Berlin
• 1929, "La Femme 100 tetes", Collagenroman.
• 1940, "La Toilette de la mariée", Guggenheim Museum, New York, USA
• 1946, "Die Versuchung des Heiligen Antonius", Duisburg, Wilhelm-Lehmbruck-Museum
• 1950, "Götterbote", Frottage, Neue Nationalgalerie, Berlin

• Використано матеріали зі статті в [{{{1}}} російській вікіпедії] Категоія:Персоналії Ер